Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Прості люди, українці, не вірять своїй сучасній шляхті, яка заради особистого благополуччя уже не раз зраджувала свій народ. Не вірять і не повірять люди московитам, які, прикидаючись братами, винищували українців та влаштовували їм голодомори, аби відібрати у них землю та загнати до московського рабства.

Сучасну українську державу, разом із людьми, будуватиме і очолюватиме нова українська шляхта, яку саме для цього породить наш народ, і то дуже скоро, бо то надзвичайно розумний народ, який вижив, подолавши страхіття. Обов’язково спрацює генетична національна пам’ять!

Вибачайте, шановні читачі, за цей історичний екскурс.

Повернімося до розпочатої теми: перемоги наших далеких предків над персами.

«Для боротьби із персами скити (скіфи. — В.Б.) утворили три армії. Першу армію, що складалася із сарматів під керівництвом Скопа, було спрямовано зустріти армію Дарія. Скопові дали наказ — спрямувати перську армію в приготовленому для неї напрямку; у велику битву з персами не вступати, нападати на них з тилу, щоб вони гнались назад, затримуючи свій рух вперед.

Скіфи на українських землях

Скоп поспішив зі своєю армією назустріч Дарієві.

Друга армія скитів (скіфів — В.Б.), менша за Скопову (армія геленів і будинів. — В.Б.), під керівництвом Таксака, мала подібне завдання, а ще — заманити персів на терен тих племен, що відмовились виступити проти персів і тим втягти їх в боротьбу.

Третя і найбільша армія була під керівництвом самого царя Ідантирса. Вона мала схоже завдання, що й перші дві — тримати армію Дарія в постійному напруженні, нищити її при сприятливих обставинах і затримувати її рух, позбавивши води, харчів і достатньої паші. Всю худобу і коней перегнати в ліси на півночі Скитії (Скіфії. — В.Б.), як і все населення теж вислали туди на возах із будами» [55, с. 55].

Скопова армія зустріла військо персів третього дня маршу Дарія за Дунаєм. Слід вважати, що перси, маючи головну складову частину свого війська — піхоту, могли рухатися зі швидкістю 30–40 кілометрів на добу, в той час, коли вся скіфська армія була на конях.

«…Скопова армія засипала криниці та джерела води і нищила пасовища, в тому напрямку, куди буде спрямовано перську армію… Скитам (скіфам. — В.Б.) потрібно було тримати армію Дарія якнайдовше без води, паші і харчів і бентежити її постійними нападами, поступово знищуючи…

В такий спосіб Скоп і Таксак зі своїми арміями провели армію Дарія по порожньому терені причорноморських та приазовських степів до самої річки Танаїс (Дон)…» [55, с. 55–56].

Не буду переповідати читачам, як скіфи водили армію Дарія «незаселеними просторами Скіфії і Сарматії», а потім — землями тисагетів, меланхленів, андрофагів та неврів. Всі ті племена не вчинили опору ні скіфам, ні персам — втекли до лісу. Тільки племена агатирсів «попередили обі армії, що коли вони переступлять кордон, їх зустріне армія агатирсів зі зброєю».

Тоді скіфи «бачачи, що агатирси готові до війни, змінили свій намір, напавши на персів, вигнали їх із земель неврів і погнали у… (Скіфію. — В.Б.), де повернулись знову до свого способу маневрування…» [55, с. 56–57].

Врешті-решт перський цар Дарій, втративши надію побороти скіфів, вирішив самочинно привласнити собі перемогу, для чого написав такого листа скіфському царю Ідантирсу:

«Мій добрий пане, чому на землі ти завжди втікаєш від битви? Ти маєш справжній вибір із двох можливостей. Якщо вважаєш, що маєш досить сили чинити мені опір, тоді ставай до битви, замість того, що дивуєш світ своєю втечею. Якщо ж ти визнаєш свою слабість, що добре доводить твоя втеча, поспіши прислати мені Землю і Воду як переможцеві. Це буде ознакою твого підкорення і поспіши прибути для переговорів» [55, с. 57].

Похід Дарія на скіфів (карта-схема)

На цю похвальбу Ідантирс відповів так: «Перси, я ще ніколи і ні від кого не втікав зі страху, не роблю цього і тепер через страх. Для мене немає нічого надзвичайного в тому, що я тепер роблю. Це є справжній спосіб мого життя, як за війни, так і в мирний час… Коли ти вирішив в короткий час мати кровопролитну битву, знай, ми будемо жорстоко битись тільки за могили наших предків. Знайди їх і спробуй їх зруйнувати, тоді ти знатимеш, чи ми хочемо і можемо стати до битви з тобою. До цього часу мій добрий розум мені підказує — продовжувати уникати битви і кровопролиття. Це є моя тобі відповідь на твої обвинувачення…» [55, с. 57].

Після цього листування скіфські племена, які протистояли Дарію, зібрали ще одну Загальну Раду своїх царів, на якій вирішили: «перейти в напад на персів». Так почалося винищення перської армії.

«Тепер… (скіфи. — В.Б.) постійно нападали на перських вояків, що шукали харчів собі та корму своїм мулам, ослам і коням. В такий спосіб щоденно нищилось велику кількість вояків Дарія» [55, с. 58].

І ось тоді, коли скіфи побачили, як розвалюється перська армія, скіфський цар Ідантирс відправив Дарію замість «Землі і Води» — одну птаху, одну мишу, одну жабу і п’ять стріл. Ці знаки розтлумачив персам один із наближених до Дарія полководець: «Або перси стануть птахами і полетять туди, звідкіля прийшли; або стануть мишами і зариються в землю; або стануть жабами і поплигають у воду, або будуть винищені геть усі скіфськими стрілами».

«Відправивши подарунки Дарієві,.. (скіфські. — В.Б.) армії царів Ідантирса і Таксака об’єдналися і розпочали готуватися до прямої битви з персами… (Скіфи — В.Б.) виводили свою армію на вибрану площу проти табору Дарія, змушуючи