Голі чи покриті: Світова історія одягання та оголення - Мінеке Схіппер
У християнській церкві такої настанови не існувало аж до того часу, поки деякі церковні лідери «з поваги до Бога», не ввели за правило, що жінки повинні покривати голову в окремі особливі моменти, наприклад під час молитви чи святої євхаристії. Згодом у певних церквах наполягли на тому, щоб жінка носила одяг, що покриває абсолютно все, іноді навіть включно з руками, – правило, що вельми скидалося на відповідні ортодоксальні юдейські приписи. На підставі ґрунтовних коментарів (хибно перекладених із грецької, як твердять деякі фахівці)217 щодо біблійних текстів у жінок була повинність покривати волосся або голити голову, «одягатися скромно», не впадати в око зачісками й розкішшю.
Тертуліан (бл. 160–230 рр.), іще один відомий отець церкви з Північної Африки, був фанатично зосереджений на темі християнської ідентичності та правил жіночого одягання. Теолог вважав, що, починаючи з підліткового віку, дівчатка повинні носити накидки за межами оселі, і так до кінця життя. Цей обов’язок поширюється і на час перебування в церкві. У Карфагені його часів дівчата та незаміжні жінки мали право робити вибір на власний розсуд, відтак вони висловили категоричний протест супроти того, аби ходити в церкву покритими.
Тертуліан був змушений визнати тезу незаміжніх карфагенських дам, згідно з якою апостол Павло в Біблії висловився нечітко щодо настанови покривати голову. Дівиці інтерпретували цей текст як інструкцію для одружених пар і заперечували, що ці приписи якимсь чином застосовні до них. Тертуліан поставився до цієї відмови серйозно, аргументуючи насамперед традицією відповідного регіону: жінка, що наважилася виставляти себе напоказ оточенню, тим самим «обрала шлях повії». Наступний аргумент зводився до того, що більшість церков уже пристала на таку пропозицію. Саме через те, що всі християнські громади на теренах Середземномор’я належать одному церковному тілові, відступ від традиції в Карфагені посіє лише розбрат.
Цей теолог не сумнівався в тому, що по смерті чоловіки і жінки набудуть однієї й тієї самої ангельської природи. Тут, на землі, розмірковував Тертуліан, жінки становлять іншу категорію, ніж чоловіки, незалежно від того, дівиці вони, вдови чи заміжні. На його думку, абсолютно всі жінки повинні покривати голову. Те, що жінки роблять макіяж, милуються на себе в дзеркалі, фарбують волосся, ледь втискають ноги в тісне взуття, тощо, – лише підтверджує їхню належність до певного типу з колективними рисами марнославства, гіперсексуальності та схильності демонструвати всім привабливі частини свого тіла. Накидка, вважав Тертуліан, пов’язувала жінок – його сучасниць з усіма попередніми представницями цієї ж статі, включно з Євою, яка, спокусивши Адама, вчинила первородний гріх. Усе жіноцтво набуло сили спокушати, через це покриватися стало необхідністю для всього жіночого роду. Відтак відповідальність за чоловічу хіть лежить винятково на жінках.
Тертуліан описав деякі традиції в Північній Африці та різні методи покривання. У євреїв була своя особлива традиція, в той час як жінки інших народів вважали за краще покривати свої голови лише частково тюрбанами, або смугами тканини з льону, або капелюхами. Тертуліан не схвалював непокрите чоло, тому хвалив «язичниць Аравії», як він назвав жінок з доісламских культур, за те, що вони покривали не лише голову, а й обличчя. Інакше кажучи, вони обирали спосіб «одним неприхованим оком насолоджуватися половиною світла, замість того, аби торгувати цілим лицем»218.
Іще один авторитетний отець церкви Августин (354–430 рр.) підкреслював владність чоловічої статі: чоловіка створили для того, щоб керувати жінкою так, як «розум управляє плоттю». Цей єпископ, якого визнала святим римо-католицька церква, походив, як і Тертуліан, з Північної Африки і помер у Гіппоні (сучасна Аннаба в Північно-Східному Алжирі). На основі власного сексуального досвіду, здобутого у молодому віці, Августин вважав, що людська природа нездатна самотужки практикувати силу волі219.
Для багатьох християн-неофітів упродовж перших трьох століть моральна свобода контролювати себе була синонімом до християнського заклику. Куди пізніше поділася ця сила волі? Оригінальна християнська розповідь про свободу вибору, самоконтроль і відповідальність урешті-решт перетворилася на історію про рабську покірність гріхові, а гріх здебільшого асоціювався з темою сексу та насолоди220.
Учення Августина про успадкований гріх змістило питання важливості людської сили волі на задній план. Він вимостив дорогу для впертих західних уявлень про сексуальну мораль, що відлунювала ще довго після того, як вижила себе ідея покривання голови християнок. Повинність покривати голови під час церковної меси в римо-католицькій церкві втратила свою актуальність аж 1965 року. У південно-європейських і латиноамериканських країнах, а також в православній церкві східного обряду жінки під час богослужіння накидали на голову хустку або коротку мереживну вуаль. У деяких протестантсько-християнських громадах Південної та Північної Америки жінки мали на голові капелюшок на вимогу певних інтерпретацій біблійного тексту221. У більшості церков не існувало спеціальних приписів щодо покривання голови, утім деколи жінок просили вдягатися до церкви скромно. Улітку 2014 року мереживні накидки вже лежали при вході до собору Трої у Франції, поряд зовсім ненав’язливий текст: «Пані та панянки, ці шалі до вашого розпорядження, якщо ви вважаєте, що мусите покрити голову з поваги до цього собору». Ніхто нікого більше не змушує. Жінки можуть обирати самі, проте впадає в око, що прохання виявляти повагу адресоване винятково жінкам.
Християнство заохочує чоловіків і жінок стримувати себе в їжі та питві, одягатися просто й скромно, при цьому бажано висловлювати солідарність з обділеними щастям у цьому світі, не важливо – вороги вони вам чи друзі. Водночас колишні отці церкви, а згодом теологи століттями намагаються підкреслити відмінність між чоловіком і жінкою. Отже, вони прагнуть захистити авторитет чоловіків і їхню ж слабкість, що виявляється у формі сексуального збудження, встановлюючи обмежувальні правила для жінок, особливо в царині одягу. Проглядається певна логіка: що слабкіший наголос на самоконтролі чоловіка, то виразніше звертають увагу на повинність жінки приховувати певні частини тіла.
Раніше жінкам не дозволяли носити чоловічий одяг, а чоловікам – жіночий, позаяк Господь такого не терпить, на що вказує біблійний текст Першого, чи Старого, Заповіту222, – правило, якому мусили коритися однаково юдеї та християни (воно й досі не втратило чинності). Тим часом і чоловіки, і жінки дедалі частіше обирають довгі штани або джинси з піджаками, які в більшій частині світу вже не сприймаються як суто чоловічий одяг. Це явний приклад того, наскільки змінилися погляди на одежу.
У першій половині минулого століття, ба навіть трохи по тому європейським дівчатам забороняли
