Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр. - Ярослав Юрійович Тінченко
У1918 р. служив в авіації Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — командир 1-го Волинського авіаційного дивізіону. Від березня 1919 р. обійняв посаду інспектор авіації Київського району, з травня — інспектор авіації Галицької армії. Влітку-восени
1919 р. — завідувач авіаційного складу Повітряного флоту УНР, в управі якого служила канцеляристкою і дружина Костянтина Калініна Софія.
1920 р. у Козятині потрапив до червоних і як авіаційний фахівець був відправлений до Москви. У 1920–1922 рр. навчався у Московському інституті Червоного повітряного флоту, звідки в лютому 1922 р. відрахований як колишній петлюрівець. Прибуває до Києва, де вступає на механічний факультет Київського політехнічного інституту. У березні 1923 р. призначений завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі № 6 (Ремвоздух-6). 1925 р. закінчив механічний факультет КПІ, а наступного року очолив авіаційне конструкторське бюро у Харкові (згодом — власного імені) на авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Працював над конструюванням і спорудженням літаків цивільної та військової авіації. Фактичний засновник радянської цивільної авіації. Під його керівництвом було створено понад 20 типів літаків, зокрема:
К-1 (1923–1925) — перший радянський пасажирський літак, розрахований на 1–2 членів екіпажу та 3–4 пасажирів. Розроблений К. О. Калініним у Києві під час роботи на підприємстві Ремвоздух-6. Уперше піднявся в небо над Києвом 26.07.1925. Рекомендований до серійного виробництва, але жоден із серійних екземплярів не був добудований.
К-2 (1925–1927) — пасажирський літак, схожий на К-1, створений авіаконструктором уже в Харкові на Авіазаводі ім. Раднаркому УРСР. Перший політ — 12.05.1927. Було збудовано кілька екземплярів К-2, які використовувалися в СРСР для аерофотозйомки та картографічних робіт.
КЗ (1927) — санітарний літак, розроблений на основі К-2. Його салон облаштований під перевезення трьох носилок з постраждалими.
К-4 (1928) — пасажирський літак, розрахований на 6 пасажирів; усього збудовано 22 таких апарати.
К-5 (1926–1929) — найбільш успішний пасажирський літак Костянтина Калініна, розрахований на 2 пілотів та 8 пасажирів. Уперше здійснив політ у Харкові 18.10.1929. Серійне виробництво цього типу літаків почалося 1930 р.; створено близько 260 екземплярів. До 1940 р. був найбільш використовуваним пасажирським літаком Аерофлоту СРСР; в експлуатації до 1943 р.
К-6 (1930) — поштовий літак, який міг переобладнуватися для бомбардування.
К-7 (1929–1935) — багатоцільовий військовий літак-гігант: використовувався як бомбардувальник, десантний та транспортний засіб. Екіпаж — 12 пілотів. Озброєний 8 гарматами, 8 кулеметами; міг переносити до 16 600 кг. авіаційних бомб, вояків-десантників чи військових вантажів. У свій час був найбільшим радянським літаком. Перший політ на ньому здійснено у Харкові 21.08.1933. Під час випробувань виявилися технічні вади, які призвели до загибелі літака та всього екіпажу. Апарат було відправлено на доробку. 1935 р., у зв’язку зі зміною державної концепції військового літакобудування, подальша робота над К-7 була припинена.
К-9 — літак-моноплан (крило розташовано над фюзеляжем та кріпиться до нього кількома стійками).
К-10 — спортивний низькоплан.
К-12 — перший радянський надзвуковий бомбардувальник, більш відомий як «Жар-Птиця» (за яскравість кольорів). Вважається першим у світі бомбардувальником, яким започаткована надзвукова авіація
К-13 (1933–1936) — бомбардувальник, розрахований для 3 пілотів. Міг підніматися в небо до 7800 м і переносити до 1 т бомб. Озброєний 3 кулеметами. Єдиний дослідний екземпляр створено 1936 р. у Воронежі. Літак мав один суттєвий недолік: його було визнано заважким. Виправити становище К. О. Калінін не встиг.
К-14 (1933–1936) — «мирний» варіант бомбардувальника К-13, розрахований на 2 членів екіпажу та 12 пасажирів. Проект не здійснений.
У 1938 р. заарештований і страчений НКВС.
1990 р. Міжнародний планетний центр (США) затвердив для нововідкритої планети № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889–1938) — видатного льотчика і талановитого конструктора, що розробив низку аеропланів різних типів, один з яких дістав Золоту медаль на Міжнародній авіаційній виставці у Берліні 1928 р.» (ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7, С. 286; Ляховецкий М. Б. Все в крыле: страницы жизни и творчества авиаконструктора К. А. Калинина. — Харьков, 1986; Савин В. С. Планета «Константин». — Харьков, 1994; История авиации, библиографический указатель. — Москва, 2003. — С. 244)
Кануков Джамбулат (1.04.1887-21.05.1919), сотник, військовий льотчик. Магометанин, син Тагаурського алдара Терської області. Закінчив Владикавказьку чоловічу гімназію, Тверське кавалерійське училище за 2-м розрядом (1909). Вийшов корнетом до 7-го гусарського Білоруського полку (Володимир-Волинський). Мав важкий характер, тому під час навчання в училищі сам відраховувався до Осетинського кінного дивізіону, а згодом — 27.09.1912 — був звільнений у запас. Після початку Першої світової війни добровільно повернувся до армії. З 19.07.1914 — у розпорядженні штабу 2-ї армії, з 18.09.1914 за власним бажанням при-командирований до 22-го піхотного Нижегородського полку, з 10.10.1914 виконував обов'язки ад'ютанта цього полку. 15.05.1915 дістав контузію та евакуйований з фронту. 25.06.1915, по одужанні, за власним бажанням переведений до 17-го корпусного авіаційного загону, де служив льотчиком-дозорцем. 17.10.1915 відряджений на навчання до Військової авіаційної школи. 10.05.1916 підвищений до звання поручика. 7.08.1916 закінчив школу та дістав звання військового льотчика. З 20.10.1916 служив у 14-му авіаційному загоні, з 24.03.1917 очолював 30-й авіаційний загін. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр. У 1918 р. вступив до Армії Української Держави, де очолював 2-й Подільський авіаційний дивізіон, із яким у грудні 1918 р. прибув до м. Красне — у склад Летунського відділу Галицької армії. Після прибуття до ГА вирішив здійснити «переворот»: самочинно оголосив себе полковником і спробував зайняти посаду командира Летунського відділу. Незважаючи на те, що галицьке командування не ставило під сумнів вигадане звання Канукова, йому не було дозволено обійняти посаду командира Летунського відділу. Окремим наказом Кануков був призначений помічником з муштрової частини командира Летунського відділу сотника П. Франка. З 26.03.1919 — командир Летунського відділу Галицької армії. Загинув в авіаційній катастрофі під ст. Озірною біля
