Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

Десь і колись ми засвоїли традиційну для нашої культури абсурдну ідею про те, що нам потрібно налаштуватися позитивно, аби досягти успіху. Ми боїмося думок про негатив, адже це нібито означає, що нам нічого не вдасться. Але чимало переконливих фактів засвідчують протилежне. Швиденько згадайте свій попередній досвід, і ви зрозумієте, наскільки насправді безсилим є позитивне мислення. О, воно може бути дійсно приємним – поки його ефект триває. Першого ранку ви встаєте з ліжка, повторюючи собі: «Я знаю, що можу це зробити, я знаю, що можу це зробити!» І відчуваєте, ніби це початок чогось нового та прекрасного. Весь день ви літаєте на крилах, наспівуючи й посвистуючи, і думаєте: «Боже, з цією ідеєю я можу керувати цілим світом!» Наступного ранку ви усвідомлюєте, що обманювали себе. Ви не тільки не можете цього зробити – вам і з ліжка встати несила.

Намагання змусити себе мислити позитивно – це найпевніший у світі шлях нічого не зробити. Негативне налаштування, з іншого боку, спонукатиме вас до дій.

Я називаю це силою негативного мислення.

Ви можете з легкістю переконатися в її ефективності, якщо у вас є діти, котрі не люблять виконувати домашні завдання. (Я зроду в житті не бачила нормальних, здорових дітей, яким би це подобалося.) Якщо ви скажете щось на кшталт: «Ти повинен це зробити! Уміння ділити стовпчиком дуже важливе для тебе. Якщо ти не засвоїш це ділення, не отримаєш гарних оцінок, не потрапиш у коледж! Що тоді з тебе буде?» – гарантую: ваша дитина зачиниться у своїй кімнаті й читатиме комікси. Тому наступного разу спробуйте сказати натомість: «Ти абсолютно правий. Ділення стовпчиком огидне. Воно жахливе. Чому б тобі не кинути підручник на підлогу й не пострибати на ньому? Покажи йому, який він противний! Поштовхай його ногами по кімнаті. Вилай та прокляни його найгіршими словами, які знаєш. Я піду в сусідню кімнату. Коли закінчиш, поклади підручник назад на стіл і розв’яжи всі ті приклади». Ось побачите – діти сміятимуться, і ділення стовпчиком буде зроблено.

Звичайно, вони повинні виконувати домашні завдання. І знають, що повинні. Але вони не мусять це любити. Так само, як ви.

Основний принцип «важких часів»: «Кинь це… а потім повернись і зроби». Ви маєте дати вихід негативним думкам і почуттям. Тільки після цього ви будете готові до позитивного розв’язання проблем, планування та дій.

Звичайно, залишається ще одна маленька перешкода, про яку я не згадувала. Влаштовувати істерику недобре. Жалітися – соціально неприйнятний спосіб поведінки. Якщо ви не відмовите собі в праві поскаржитися чи відчути страх, це може допомогти вам почуватися краще, але як бути з ні в чому не винними людьми, які поряд із вами? Вони можуть образитись, якщо їм «пощастить» випадково потрапити під гарячу руку: «Я ненавиджу цю дисертацію, цю бісову друкарську машинку, і тебе я ненавиджу!» Їм може здатися, що у вас справді нервовий зрив, що ви хочете кинути все та поїхати світ за очі, або що там ще ви зопалу бовкнете. Вони можуть вирішити, що ви поводитесь дивно або взагалі з’їхали з глузду. Що ж робити?

Нічого особливого. Просто поясніть, що відбувається, і запросіть їх бути вашою аудиторією та групою підтримки. Скажіть: «У мене важкі часи. Я зла, знервована, мені все остогидло, і в наступні п’ять хвилин я буду шаленіти. Не звертайте уваги на те, що я говоритиму. Можете заткнути вуха, якщо хочете. Я закінчу рівно за п’ять хвилин». І тоді вже дайте волю почуттям – у такому випадку замість того, щоб сваритися, вибачатися й плакати, ви всі разом посмієтеся. Зробивши це один раз, ви ніколи вже не забудете цього прийому, а люди поряд із вами швиденько його підхоплять і також почнуть ним користуватися.

Відчуваючи наближення «важких часів», повідомте свою аудиторію про три можливі їхні реакції, які вам допоможуть:

1. ОПЛЕСКИ. Нам усім слід навчитись оцінювати нестримного розбишаку всередині нас із погляду артистичних здібностей. Будь-які винахідливі нарікання на життя заслуговують схвальних вигуків, сміху та коментарів на зразок: «Яка краса!» або «Оце жах!» Якщо кілька людей скаржаться водночас, виникає дух змагання. Весело спостерігати за тим, хто скиглитиме й бурчатиме найпереконливіше, і такі «конкурси» неодмінно закінчуються реготом і справді допомагають розрядити атмосферу.

2. УЧАСТЬ. Найгірше, що можна зробити в такій ситуації, – це сперечатись і намагатися допомогти вам знайти якийсь позитив у проблемах, які ви перелічуєте. Не потрібно зупиняти вас у прагненні дати вихід негативним почуттям – навпаки, слід вас навіть підштовхувати! Поясніть своїй аудиторії: «Якщо ви таки хочете щось сказати, заради Бога, не треба говорити нічого конструктивного. А от із деструктивними зауваженнями – ласкаво просимо!» Приємно чути, як вас підтримує цілий хор дружніх нарікань та стогонів. Почуваєшся при цьому менш самотнім.

3. ЗАХОПЛЕННЯ. Є ще одна малопомітна на перший погляд причина, яка іноді змушує нас скаржитися. Раніше я частенько жалілась, але довго не могла зрозуміти, чому це робила.

Коли мої сини були маленькими, більшу частину свого життя я працювала як віл, а кожної вільної хвилини займалася тим, що нарікала на це. Я приходила до дітей і казала: «Погляньте на всю роботу, яку я виконала. Встала о шостій, застелила ліжка, вимила посуд, прибрала в усьому будинку… Я падаю з ніг!» Вони почувалися жахливо й питали мене: «Ти хочеш, щоб ми вимили посуд?» Я відповідала: «Ні, я ж не з’їхала з глузду! Я просто хочу… Я не знаю, чого я хочу!» Я справді не бажала, щоб вони почувалися винними й нещасними. Ніхто не розумів, що діється.

А тоді одного дня мене осяяло! Я нічого від них не хотіла – лише аби вони просто захоплено вигукнули: «Знаєш, ти неймовірна! Як тобі вдалося все це зробити?» Я б усміхнулася й відповіла: «О, та це дрібниці».

Правда в тому, що я дуже пишалася собою. Але не насмілювалася прямо це висловити, адже боялась осуду за марнославство. Ніхто з нас не прийде й не скаже: «Сідайте. Я хочу розповісти вам, що я зробила – сама, без сторонньої допомоги та попри тяжкі обставини. Хочу, аби ви знали, що я справжній Геракл». Нам не дозволено хвалитися, тому ми скиглимо.

Такий тип нарікань – це заклик визнати ваші досягнення й захоплюватися вами. Якщо ви опинились у скруті, але впоралися з нею, то заслуговуєте на співчуття й похвалу. Якби йшлося про Дикий