Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш - Барбара Шер

Існує стратегічна проблема, яка змушує вас запитати себе: «Як я можу її розв’язати?», і вам справді потрібна відповідь. Стратегічні проблеми навряд чи слід вважати проблемами взагалі. Вони пригнічують зараз тільки тому, що ви не знаєте, як знайти відповіді. Але відповіді є. Не існує такої стратегічної проблеми, яку б не можна було розв’язати. Ви почнете розуміти це, читаючи наступний розділ. По суті, уся друга частина книжки має на меті забезпечити вас методами й ресурсами для розв’язування стратегічних проблем будь-якого штибу: час, гроші, уміння, контакти, рекомендації, місце, обладнання, баланс між сімейними обов’язками і правом на втілення власної мрії.

Однак існує ще один різновид проблем, котрі ховаються всередині вашого списку і котрих не розв’язати за допомогою жодних стратегій, тактик та ідей. І доки ми не з’ясуємо, що це є, просто зараз, ви не зможете ані визначити реальні проблеми, ані подумати конструктивно над їх розв’язанням. Тому що цей тип проблем маскується під звичайну стратегічну проблему, яка потім незбагненним чином не піддається вирішенню.

Наприклад:

Вам треба переправитися через річку, і ви розмірковуєте, як це зробити. Перше, що спадає вам на думку: «Можна скористатися човном».

Далі ви говорите собі (або комусь іншому, хто поряд і намагається допомогти): «Так, але в мене немає човна».

Потім ви згадуєте: «У Мері є човен. Я позичу його».

Далі ваші думки розгортаються приблизно так:

«Непогана ідея, але я не вмію веслувати».

«Тоді попрошу Мері мені допомогти».

«Так, але Мері дуже зайнята, та й загалом я не дуже люблю прохати про послуги».

«Я точно знаю, що Білл би мені допоміг. Я підвозила його до роботи минулого тижня, до того ж, він у мене закоханий».

«Так, але мене нудить від хитавиці. Не хочу, щоб Білл мене бачив у такому стані».

Я називаю це грою «Так, але…». Це певний знак, що ви не намагаєтеся просто розв’язати проблему. Ви відкидаєте будь-яку корисну ідею, яка спадає на думку вам чи комусь іншому. Ви повторюєте «так, але…», доки не вибухнете від розчарування та злості на всіх, хто пропонує допомогу, і доки вони не розлютяться на вас за те, що не дозволяєте допомогти!

Правду кажучи, ви взагалі не шукаєте відповіді.

Справжня проблема полягає не в тому, як переправитися через річку. Ви ж не ідіот і, як будь-яка людина, можете знайти вихід. Однак ви вперто повторюєте: «Так, але не все так просто!» І ви маєте рацію. Не все. Будь-яка справжня проблема дуже глибока, і болюча, і складна, і не має жодного стосунку до човнів, весел чи морської хвороби. Вона пов’язана з негативними відчуттями, які виникають щоразу, коли ми починаємо думати про втілення наших мрій.

Саме тут криються найбільші труднощі «суворої дійсності». І до «дійсності» вони не мають стосунку. Вони стосуються почуттів. Мабуть, у половині випадків, коли ви говорите: «Я не можу», або «Це неможливо», або «У мене немає цього чи того», – ви робите цілком природну річ, тільки заборонену нашою культурою.

Ви намагаєтеся скаржитись.

Сила негативного мислення

Скаржитися – жалітися, стогнати, нити, скиглити, бурчати й злитися – чудове й конструктивне заняття. Вам лише потрібно навчитися робити це правильно.

Кумедно звучить, правда? Вас переконували з дитинства, що скаржитися – негарно й практично заборонено. Кожен із нас волів би сказати про себе: «Я не з тих, хто скаржиться». Ми повинні вміти затягати паски міцніше, відкладати задоволення, терпіти розчарування й зустрічати небезпеку, навіть не зойкнувши від болю чи на знак протесту.

Ернест Гемінґвей називав би це гідною поведінкою під тиском обставин. Я схильна вважати це невеликим психічним розладом.

Річ у тім, що людина за своєю природою просто не може завжди почуватися добре. І коли вам погано, ви відчуваєте біль, гнів чи страх, вам має бути дозволено зчинити трохи галасу, і ваш організм знає про це!

Я вірю в ефективність скарг так само, як деякі люди вірять у дієвість молитви. Це добре для вас. Існує безліч ситуацій, коли вам це потрібно. І, можливо, зараз саме такий випадок. Тому що перша частина книжки майже гарантовано змусила вас почуватися ображеним, сердитим і наляканим – вона зробила це, відродивши ваші надії. Знову. І зараз ви відчуваєте біль усіх тих спроб, коли намагалися втілити свої сподівання, але зазнали невдачі. Біль через те, що це було так важко. Через брак підтримки. Через весь цей змарнований час. Ви налякані, адже боїтеся, що вас знову надурять і розчарують, що ця книжка – черговий обман і нічим вам не допоможе. Ці біль і страх можуть розлютити вас і спрямувати ваш гнів передусім на сили, що змусили вас відмовитись від ваших мрій, і на мене за те, що я відродила біль разом із надією. Хто в біса я така, щоб казати вам, що ви можете мати те, чого хочете?

Якими б неприємними не були ці почуття, вони природні й цілющі. У мене б викликало занепокоєння, аби ви покірно й ввічливо сказали: «Дякую, що повернули мені мої мрії». Ви б і самі до них постійно повертались, якби життя не било вас так сильно й так часто. Біль та гнів, пов’язані з цими спогадами, – ознака життя! Зрештою, те, що ви мусили покинути колись, – це те, що ви любили найбільше. І якщо вам це не болить, значить, ви «заніміли»! Пробудження надії не може бути безболісним. Це ніби лити теплу воду на змерзлу руку: пальцям боляче, коли до них повертається чутливість. Але ж ви не говорите при цьому: «Та ну його! Мені було краще, коли вони задубіли. Нехай їх відморозить. Нехай їх ампутують»? Звісно, ні. Ви тупочете ногами, плачете, лаєтесь і проклинаєте всіх і вся. Починаєте в сльозах, але потім радісно смієтесь. Бо це допомагає!

Ваші мрії – така ж важлива частина вас, як і пальці. І ви не повинні дати їм заклякнути, навіть якщо відігрівати їх боляче. Ви маєте право тупотіти, кричати, плакати та лаятись – і отримати від того втіху. Саме це я називаю важкими часами.

Однак біль від колишніх розчарувань та страх перед новими – аж ніяк не єдині негативні відчуття, що причаїлись у вашому списку проблем. Є ще один різновид, який з’являється на обрії не тому, що ви боїтеся мені повірити, а тому, що боїтеся це зробити. Ви розумієте, що цього разу вам таки доведеться розкрити карти. А це