Коли сонце було богом - Зенон Косидовський

Зовні піраміди часто-густо були оздоблені барельєфами та мозаїкою. Під час великих свят навколо них з’являвся ліс прапорів. З напису на могильному склепі цариці Уебтен відомо, що верхівка її піраміди була позолочена; вдень вона сяяла на сонці, уночі — в місячному промінні, і цей золотавий відблиск показував, можливо, дорогу мандрівникам, як кораблям у морі — маяк.

Дослідники замислились: як руками можна було і скласти стільки каменю в бездоганно правильну піраміду, припасувати тисячі плит так щільно, що між ними не проходило навіть лезо ножа?

На щастя, в історичних джерелах, в ієрогліфічних написах збереглися певні свідчення, що дають можливість приблизно відновити перебіг усього будівництва. Кам’яні блоки з найближчих каменярень перевозили Нілом, а потім на полозах тягнули по штучно зробленому похилому насипу, який, що далі росла будівля, підвищували й подовжували. Щоб тертя було менше, дорогу поливали водою, і сани легко сковзали по грязі. Каменярі ставили брили так, що до самого останнього часу, коли вже треба було з’єднувати блоки, там лишався вузький поміст, і на нього, висячи над прірвою, можна було спертися ногами.

Це була надзвичайно тяжка праця, і вона забрала безліч людських жертв. Сила-силенна робітників працювала під батогами наглядачів і вбивчим сонцем пустелі, щоб задовольнити примху однієї людини — володаря Верхнього й Нижнього Єгипту.

Подумаймо, яких величезних зусиль тут докладено, і ми впевнимося, що далебі ніколи в історії світу підданців не примушували виконувати таку непродуктивну працю, розміри й труднощі якої здаються нам сьогодні чимось незбагненним.

Ці величезні споруди, призначені, щоб зберігати царські мумії, виражали, до того ж, божественність фараонів і, як твердила віра, були для них немовби сходинками на небо. Тому найдавніші піраміди мали форму сходів, і тільки пізніше, невідомо чому, їх почали робити з гладенькими стінами. Про це містичне призначення пірамід свідчать знайдені папіруси, в яких є, наприклад, такий текст: «Ми будуємо для нього (фараона) сходи, щоб він міг зійти на небо».

Для широких мас пригнобленого народу ці суворі, бездушні піраміди, напевно, були чимось зовсім чужим і ворожим, як нагадування про володарів, котрі не знали міри в своїй бундючності та себелюбстві. Адже будівництво їх поглинало безліч коштів Єгипту й тільки збільшувало злидні. Навіть уже готові піраміди лишалися паразитами хліборобів і ремісників, бо при них доводилось, як велів звичай, утримувати групу жерців, котрі служили тільки небіжчикові. Для цього, за наказом одного з фараонів, дванадцять сіл повинні були довічно сплачувати данину.

Щоб глибше зрозуміти причину, яка спонукала фараонів будувати піраміди, треба хоча б стисло згадати деякі основні риси єгипетської релігії. Серед плеяди богів єгиптяни найбільше шанували бога сонця Ра та бога землі Озіриса, справедливого й доброго, бо він дав людям мистецтво й ремесла. Брат же його, бог Сет був утіленням зла. Заздрячи Озірису, який мав величезну популярність серед людей, Сет замордував його, а труп сховав у скриню й кинув у море. Далеко від міста Бібл[35] скриня виплила на берег.

Дружина Озіриса, богиня ІзІда оживила його. Відтоді воскреслий Озірис став господарем країни мертвих.

Син Озіриса Гор помстився за смерть батька, забивши Сета. З того часу Гор став символом синівської любові й самопожертви, тому що в боротьбі з ворогом він утратив одне око.

Єгиптяни вірили, що захід і схід сонця означають смерть і воскресіння бога Ра. З цих міфів вони черпали певність, що їх так само чекає воскресіння й щасливіше життя в потойбічному світі.

Для цього треба було зберегти тіло померлого й задовольнити потреби, які мали виникнути в небіжчика в його посмертному житті. Отож труп бальзамували, біля нього клали харчі й усі речі домашнього вжитку. А щоб тіло не знищили грабіжники, фараони будували піраміди з багатьма заплутаними галереями, закапелками й пастками, аби злочинці не змогли добратися до мумії та могильних скарбів.

Як істоти божественні, фараони й після смерті мали ті самі пільги, що й на землі. Єгиптяни уявляли собі, що бог сонця Ра щодня здійснює по небу подорож у золотому човні, і в тій подорожі душа фараона спочатку була на судні за весляра, а потім навіть стернового. Але з часом єгипетські царі ставали могутнішими володарями, і їхні посмертні вимоги збільшувались. Спершу на фараонів покладались обов’язки секретаря бога, а згодом вони вже самі возсідали на троні як боги сонця. У зв’язку з такими віруваннями фараонам клали в могилу весла, а іноді й цілі човни — археологи назвали їх «сонячними човнами». 1955 року біля підніжжя піраміди Хеопса у вимурованому тайнику знайдено човен з матами на сідцях і веслами; все це дуже добре збереглося.

Піраміди й гробниці можновладців є відображення класової нерівності, яка ще за тих далеких часів виникла в єгипетському суспільстві. Бальзамування трупів і спорудження спеціальних гробниць — справа дуже дорога, звичайні смертні цього не могли собі дозволити. Селяни, ремісники й службовці ховали своїх покійників у піску пустелі. І от, завдяки дивному збігу обставин, у той час, коли прекрасні гробниці здебільшого стали жертвою грабіжників, останки простих людей уникли цієї долі, та ще й добре збереглися: в піску пустелі зовсім немає вологи, і трупи перетворилися на мумії.

Нелегко жилося душі єгиптянина в країні смерті. Поки вона діставалась до місць блаженства, де «немає повені, зерно дає багаті врожаї, і душі купаються в достатку», її чекало безліч небезпек. Обітовану країну оточували глибокі води, а вхід до неї охороняло чудовисько, що звалося «перевернутим лицем» і впускало тільки тих, хто на землі жив праведником. Зграї упирів і всяких потвор чигали, щоб погубити мандрівні душі, намагаючись знесилити їх чарами.

Люди мали можливість допомогти покійним закляттями, які були зібрані в «Книзі мертвих». Фараони не шкодували коштів, щоб назавжди забезпечити собі цю людську допомогу. Вони, як уже згадувалося, споруджували біля своїх гробниць храми й призначали туди жерців, виділяючи на утримання їх прибутки з царських маєтків. Жерці щоденно проголошували заздалегідь складений ритуальний текст, потрібний мерцеві, як хліб і вода живому.

Але фараони знали вади людей і тому припускали, що жерці можуть занедбати свої обов’язки й погубити царські душі. Щоб цього не сталося, фараони веліли на стінах могильного склепу написати всі потрібні за ритуалом молитви й магічні заклинання, та ще й покласти в труну папірус «Книги мертвих». Адже єгиптяни вірили в магічну силу писаного слова й вважали, що ієрогліфи мають своє власне, самостійне життя. Ритуальний текст, написаний на стіні могильного склепу, був, на їхню думку, такий же дійовий,