Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 - Ярослав Юрійович Тінченко

= "top" >Горбай Василь, хорунжий 3496. Городецький Степан, священик 3497. Пауш Петро, підхорунжий 3498. Шумицький Микола, доктор, інженер 3499. Капеля Кубанських Козаків (уневажнюється нак. 4.24 10.9.1975) 3500. Кость-Костенко Степан, адміністративний поручник 3501. Стельмах Григорій, бунчужний 3502. Бурачок Василь, бунчужний 3503. Мамчур Теодор, майор 3504. Рибак Норберт, підпоручник 3505. Цимбала Степан, поручник 3506. Скрипник Василь, вояк 3507. Кульчицьський Степан, підпоручник 3508. Плітас Олександер, доктор, санітарний сотник 3509. Кардаш Іван, старший десятник 3510. Яськевич Сава, полковник 3511. Квасньовський Матвій, вістун 3512. Гікавий Михайло, адміністративний підпоручник 3513. Дубик Григорій, поручник 3514. Андрієвський, ройовий 3515. Андрійко, козак

(ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп.1. — Спр. 1807. — Орден С. Петлюри. Реєстр нагорожених. Числовий)

Грамота до Воєнного Хреста 1957 року

Реєстр нагороджених Воєнним Хрестом 1917–1957 рр

Ідея створення пам'ятної відзнаки Армії Української Народної Республіки — Воєнного Хреста, виникла ще у 1953-му році серед ветеранів, що мешкали у Торонто (Канада). Втілити її у життя вдалося лише кількома роками поспіль. Статут відзнаки було затверджено 8-го березня 1958 року, а сам Воєнний Хрест виготовлено лише у 1960 році. Та все одне Воєнний Хрест був приурочений до 40-річчя відродження українських збройних сил.

Згідно зі статутом, „Право одержання й ношення Воєнного Хреста мають ті учасники збройних визвольних змагань, що залишилися до кінця вірні українській державній ідеї і не заплямували вояцької чести ніякими негідними вчинками”. Воєнний Хрест мав бути спадковим, тобто — передаватися нащадкам.