Велика історія України - Микола Голубець
Бій під Варшавою, до якого успішности в такій мірі причинилася українська армія, закінчився перемирям, а відтак миром з більшовиками. Українські частини, покинені польськими союзниками, пробували ще боротися з більшовицькою навалою на власну руку, але це вже виходило поза рами їх фізичної спроможности. Виперті з України, знеможені й скривавлені, перейшли останки Української Армії на територій Польщі, де їх розброїли й інтернували в таборах.
Так перестала істнувати Армія Великої України, зроджена в бурхливі хвилі березневої революції 1917 р.
Початки й організація Армії УНР
Зродилася вона в криваві хвилини революції, а перші її частини повстали з відокремлення українського елєменту від чужоплемінного і складу фронтових і тилових формацій. Так повстало 3 полки ім. Шевченка, створені в перших днях революції з українських елєметнів військового гарнізону Москви, запасних частин гвардії в Петербурзі та і в с. Синявці на західньому фронті, полк ім. Полуботка в Києві, курінь ім. Наливайка в Ст. Стовпиці, курінь «смертників» на румунському фронті. Чорноморські Гайдамаки в Одесі, Гайдамацький полк ім. Гордієнка біля м. Миру на зах. фронті та інші, що повставали спонтанічно, але не обняті пляновою організацією, самочинно розкладалися й сходили з білянсу військових сил відродженої України.
Куди тривкіші були ті частини української армії, що повстали на підложжі плянової організації, без огляду на те чи її ініціятива виходила з державного центра, чи обумовлювалася положенням на місцях. Так повстали заініціовані Центральною Радою Богданівні, сформовані з галицьких полонених Січові Стрільці, Студентський Курінь, кіннокозачий полк Вільної України, Республиканці, Дорошенківці та курінь середньошкільників. Заходи Центральної Ради сформувати регулярну «Сердюцьку Дивізію» з новобранців, довели її до стану 4 піших та 1 кінного полку, що їх розброїли більшовики по першому наступі на Київ. Не повелася теж організація «Вільного Козацтва», що мало бути своєрідньою міліцією українського селянства. Нашвидку створені частини «В. К.» розлетілися, в зустрічі з більшовиками, та були розброєні німцями. Деякі частини збереглися як регіональні повстанчі загони проти гетьмана, а відтак більшовиків. Деяку ролю в розбудові українського мілітаризму відіграла дивізія «синьожупанників», сформована Союзом Визволення України з полонених у Німеччині й такаж дивізія «сірожупанників» сформована в Австрії. За Центральної Ради вони не виявили і особливої активности; більшовицька агітація й розкладові елєменти, що вкралися в їхні ряди, не дали їм розгорнутися в кадри регулярної армії. За гетьманату «синьожупанників» розброїли німці, а «сірожупанників» зредукували до невеличких кадрових формацій. Тодіж розброєно куріні студентів і середньошкільників та Січових Стрільців. Останнім, наприкінці гетьманської влади, дозволено відновити свою формацію в розмірах одного куреня. Військова організація часів гетьманату обмежилася до формування Чорноморського куріня та чотирьох полків залізничої охорони, при чому продовжувано організацію Сердюцької Дивізії з середньозаможних новобранців та старшинської школи в складі чотирьох старшинських сотень. Проект створити кадри 16 піших 4-полкових дивізій з відповідною гарматою, кадри 2 кінних дивізій, 4 спільних юнацьких шкіл нового типу, як теж цілої мережі вищого військового шкільництва, не вийшов поза створення невеличких старшинських та підстаршинських кадр 3-полкових дивізій, до яких втиснулося багато російського, білогвардійського елєменту.
З вибухом протигетьманського повстання почалася наново стихійна організація революційної армії Директорії, в яку увійшли в першу чергу повстанчі селянські загони. Т. зв. Дніпровська Дивізія, зложена з повстанців Овруччини й Трипільщини мала 4 піші полки з артилерією, кіннотою та технічними відділами, але підчас більшовицького наступу на Київ, ця дивізія розлетілася; її рештки послужили основою повстанчих загонів от. Зеленого в Трипіллі й Соколовського на Радомищині. Чорноморська дивізія, що її формування почалося ще за гетьмана, відігравши свою ролю в. прбтигетьманському зриві. Не встояла в боротьбі з більшовиками, а її останки створили кадри повстанчих ватаг на Чернигівщині. Подібна доля зустріла волинський полк ім. Івана Франка, якого недобитки сформували повстанчий загін Біляги-Сірка на Волині. Курінь сформований з повстанців, що їх за гетьмана осаджено по київських тюрмах, до свого розвязання Директорією, вів боєву акцію під проводом от. Тютюнника а відтак Палієнка. Утворена на півдні України Селянська або Київська Дивізія, в складі 4 піших і 1 кінного полку й двох батерій, що під проводом от. Григорієва боролася з інтервенційними військами Антанти, в травні 1919 р. під орудою от. Тютюнника перейшла на сторону Директорії. Над Богом утворилася доволі романтична формація Запоріжська Січ, зложена з кількох кошів. Усі ті самочинно утворені формації як теж ті, що, зорганізовані за гетьмана перейшли на бік Директорії (Запоріжці, сірожупанники, Січові Стрільці, частина СердюцькоЇ Дивізії й залізничників) були основою протигетьманського повстання та запевнили йому безспірну перемогу. Та, покликані до життя революційним зривом, пройняті духом бунту, вони не могли відповісти завданням регулярної армії, обумовленим строгою дисципліною. Противна їм була теж систематична позиційна чи охоронна служба, яка поневолі нагадувала їм часи й умови життя зненавидженої, царської армії. Розїджені більшовицькою агітацією, вони здебільша розкладалися, або переходили на становище незвязаних з державним центром й тому нескоординованих з його акцією, повстанчих загонів. Було в тих загонах багато виявів патріотизму й вибухів безпримірного геройства в боротьбі з більшовиками, але їхні успіхи мали льокальний характер, а цілости положення Української Народньої Республики вони радше шкодили, як помагали.
Директорії прийшлося по перемозі над гетьманом, для боротьби з більшовиками й іншими ворогами Української Державности організувати армію наново, що й вона робила з успіхом при тривкости поодиноких формацій, залежно від місцевих умов. Так приміром на волинському, протипольському фронті утворилися з ініціятиви Директорії такі частини, як полк Наливайка, створений з кадрів гетьманських військ, І Галицький Полк з б. полонених, чесько-український полк та куріні Звягельського і Лободи. Всі вони разом з сірожупанниками створили згодом 2 Волинську групу-дивізію.
На Поділлі повстали тоді піші полки - Кармелюка й Залізняка, та кінні частини Чорношличників, Богуна й Гонти, що
