Про козацькі часи на Україні - Володимир Боніфатійович Антонович
Під кінець, при Данилі Апостолі, прийшов іще генеральний підскарбій; про нього ми казали вже раніш.
Усі ці урядники з гетьманом на чолі і становили центральний уряд - генеральну старшину.
Територія України поділялася на провінції -полки. Число полків не завжди було однакове. За польського уряду їх було звичайно шість; часами тільки утворювався сьомий або й восьмий, але польському урядові таке збільшування полків не було бажане, і їх при першій нагоді касовано. Після Хмельницького полків стало далеко більш: в часах повстання було їх від 20-ти до 30-ти, але деякі з них знову зникали, потім складалися по інших місцях і т. д. Нарешті, після Зборівської умови, установлено н орму 20 полків, по 10 на кожному боці Дніпра.
На правому боці були такі полки: Чигиринський, Черкаський, Корсунський, Канівський, Білоцерківський, Уманський, Кальницький (іноді він зветься Вінницьким), Подільський (або Могилівський, бо столиця була в Могилеві), Брацлавський і Паволоцький. Я не лічу тих полків, що з'являлися на якийсь час і знову зникали, от як Овруцький.
В Лівобережній Україні, як передніше сказано, було теж 10 полків, а власне: Переяславський, Ніжинський, Київський, Чернігівський, Прилуцький, Миргородський2, Гадяцький, Лубенський, Полтавський і Стародубський. Останній виробився не зразу. При Хмельницькому було два Биховських полки, але вони відійшли до Польщі. Замість них за Брюховецького і установлено Стародубський полк.
Не можна дивитись на полк тільки як на військову одиницю: це перш за все була одиниця адміністративна, от як у Росії губернія. З кожного полку набирався для війни певний військовий контингент.
На чолі полку стояв полковник, і як довкола гетьмана стояла генеральна старшина, так само довкола полковника полкова старшина, трохи, правда, менша числом, але так само уладжена. Ця полкова старшина складалася з полкового обозного, писаря, судді, осавула, хорунжого. І полковник, і полкова старшина брали пенсію в натурі: кожний мав установлену рангову маєтність. Ми не можемо установити, чи полковник, головний урядник полку, був виборний, чи призначав його гетьман. Часом їх вибирають на раді, а часом призначає сам гетьман, покликаючись на те, що так заведено здавна. Здається, робилося так, як дозволяли обставини. Після Мазепи установлено інші порядки: полковників призначав уже сам центральний уряд із тих кандидатів, яких вказував гетьман. Клейноди полковницької влади схожі із гетьманськими: хоругов, бунчук і, замість булави, пірнач. Це та ж сама булава, тільки не кругла, а з металічних листків. Пірнач носив полковник завжди із собою на війні і при офіційних виходах. Крім того, у кожного полковника були ще невеликі пірначі залізні, мідні; останні він давав замість паспорта тим людям, котрим доручав яку-небудь справу.
Кожний полк у себе поділявся на менші адміністративні одиниці - на сотні. Це знов-таки зовсім не військова одиниця. Деякі сотні виставляли по декілька тисяч козаків. В полках було різне число сотень: деякі полки мають 10-12 сотень, деякі більш; були навіть полки на 20, 22, а то і на 24 сотні. В сотні був свій уряд - часом виборний, часом призначений. Старшим над сотнею був сотник, який мав владу адміністративну і військову. Сотенна старшина була уладжена по тій самій схемі, як генеральна і полкова. Окрім сотника були сотенний писар, сотенний осавул, хорунжий і окремий урядник після сотника, міський отаман начальник поліції сотенного міста. Останній був представником міщанського стану. Поодинокими селами сотні управляли осібні урядники, курінні отамани.
Таким робом, як бачимо, вся цивільна організація краю виникала із військової організації. Для війни край був зорганізований добре, але для горожанського побуту така організація була тим гірша, що закон не усталив і не обмежував функцій урядників. Через те багато урядників надуживало своєї влади, бо й невідомо було, де мала кінчитися воля урядника і де мало виступити право горожанина.
Усе населення поділялося на окремі стани. Головним станом був козацький стан. Число козаків не було визначене і завжди мінялося. Польський уряд признавав їм спочатку тільки 6000 чоловік. При Хмельницькому це число змінилося: після Зборівської умови козацький реєстр постановили на 40 000 чоловік, а по Білоцерківській на 20 000 козацьких сімей. Але цього числа не вистачало. Щоб побільшити його, Хмельницький придумав хитрість. Мотивуючи тим, що одній сім'ї трудно виставити козака до війська, він до кожної козацької сім'ї приписав гри сім'ї підпомічників. Таким робом, число козацьких сімей доходило до 12 тисяч. Як кажуть, в деяких полках приписувано по чотири, а то й по п'ять родин підпомічників. Та мимо всіх цих заходів Хмельницького дуже багато людей лишилося поза числом, не в реєстрі. Після Переяславської умови поставлено широкі станові межі: козацький реєстр установлено на 60 000 чоловік, але московському урядові не залежало на тім так дуже, і до реєстру могли записати більш як 60 000 чоловік. Він знав тільки одно, що мусить на його поклик вийти цих 60 000, і він не повинен давати більшої платні, ніж на це число.
Для решти людей, так званих посполитих, які не попали в реєстр, Хмельницький добився від московського уряду признання їх особистої свободи.
Щодо землі, так тут уже як де трапилося. Спочатку, коли козаки вигнали із краю польську шляхту, земля лишилася вільною і дісталася під заряд гетьмана. Гетьман виділяв з неї більші або менші шматки і давав, кому хотів. У XVIII ст. стали давати вже землю з людьми, вимагаючи, щоб селяни корилися, «робили послушенство» власникам землі. Термін цей дуже неясний: це не було закріпачення. бо кожний мав право покинути землю. Послушенство виявлялося або в податках натурою, або в кількох днях роботи на тиждень. Спочатку власники земельного маєтку обходилися з посполитими дуже лагідно: податок брали зовсім малий. Далі ж, при Самойловичу, цей. податок дійшов до двох днів праці на тиждень. І так повагом через цю панщину встановлялося кріпацтво. З одного боку, бажання старшини якомога розбагатіти, а з другого - масова колонізація з правого берега на лівий прискорили цей факт.
Коли правий берег обернено на руїну, народ мусив десь подітись. Починається колонізація на лівий берег. Коли
