Дике серце. Таємниця чоловічої душі - Джон Елдрідж
У шлюбі чоловіка також позбавляють мужности. Жінок часто приваблює шаленість чоловіка, але, щойно спіймавши його, вони беруться цього чоловіка приручити. Якщо він піддасться цьому, то внутрішньо образиться на дружину, а вона, своєю чергою, дивуватиметься, куди поділася пристрасть. Більшість шлюбів закінчуються там. Якось втомлена і самотня жінка запитала:
— Як мені повернути свого чоловіка до життя?
— Заохотьте його бути небезпечним, — запропонував я.
— Тобто дозволити йому купити мотоцикл, так?
— Ага, — згодився я.
Вона відсахнулася з розчарованим виразом обличчя:
— Я знаю, що ви маєте рацію. Але мені не подобається ваша ідея. Я чоловіка приручала впродовж багатьох років.
Пригадайте того великого лева у тісній клітці. Чому ми садимо чоловіка до клітки? Із тієї самої причини, що й лева. Із тієї ж причини ми поміщаємо туди Бога: бо Він нам виглядає небезпечним. Перефразовуючи Саєрса, ми також підрізали кігті левеняти з коліна Юди. Чоловік є небезпечним. Жінки не розпочинають воєн. Жорстокі вбивства здебільшого вчиняють не жінки. Тюрми наповнені не жінками. Трагедія в колумбійській школі — не справа рук двох дівчаток. Очевидно, щось пішло не туди в чоловічій душі, і ми вирішили виправити ситуацію, забравши цю небезпечну природу… цілком.
«Ми знаємо, що наше суспільство породжує достатньо хлопчиків, — каже Роберт Блай, — але виглядає, що чоловіків — дедалі менше». На це є дві основні причини: ми не знаємо, як ініціювати хлопчиків у чоловіків, і друге — ми насправді не впевнені, що хочемо цього. Ми хочемо підготувати їх до життя в суспільстві, безперечно, але відібравши від них усе, що є шаленим, диким і пристрасним. Іншими словами, подалі від мужности і ближче до чогось більше жіночного. Але, як каже Сомерс, ми забули просту істину: «Енергія, конкурентноздатність і фізична відвага нормальних гідних чоловіків відповідальні за більшість того, що є правильним у цьому світі». Сомерс нагадує нам, що під час кровопролиття в колумбійській школі «Сет Гой закрив своїм тілом перелякану дівчину від куль; п’ятнадцятирічний Деніел Рорбо заплатив життям, коли, смертельно ризикуючи, притримував двері відчиненими, щоб інші могли втекти».
Саме та сила, що є такою важливою для чоловіків, робить із них героїв. Якщо околиця є безпечною, то це завдяки силі чоловіків. Рабство зупинила сила чоловіків, за що вони і їхні сім’ї заплатили чимало. Нацистів зупинили чоловіки. Апартеїд не подолали жінки. Хто віддав свої місця в рятівних шлюпках, що відчалювали від «Титаніка», щоби жінки і діти могли врятуватися? І чи ми забули — саме Чоловік дозволив прибити себе до хреста на Голгофі. Це не означає, що жінки не можуть бути героями. Я знаю дуже багатьох героїчних жінок. Це просто нагадує нам, що Бог створив чоловіків такими, якими вони є, адже нам украй потрібно, щоб вони саме такими були. Так, чоловік небезпечний. І так само скальпель. Він може поранити, а може врятувати життя. Ви не робите його безпечним, затупивши. Ви даєте його в руки того, хто знає, що робить.
Якщо ви хоч трохи мали справу з кіньми, то знаєте, що жеребці можуть завдавати багато проблем. Вони сильні, дуже сильні, і знають собі ціну. Зазвичай жеребці не терплять вуздечки і можуть ставати зовсім агресивними — особливо, якщо неподалік є кобили. Жеребців тяжко приборкати. Якщо ви хочете мати безпечнішу, спокійнішу тварину, існує легке рішення: каструйте його. Мерин набагато поступливіший. Ви можете водити його за ніс, він зробить усе, що йому наказано, не здіймаючи галасу. Є лише одна проблема: мерини не дають життя. Вони не можуть зробити для вас те, що можуть жеребці. Жеребці, без сумніву, небезпечні, але якщо вам потрібне життя, яке він може запропонувати, то доведеться прийняти і небезпеку. Одне від другого невіддільне.
ЩО ТУТ НАСПРАВДІ ВІДБУВАЄТЬСЯ?
Скажімо, нині 6 червня 1994 року, близько 7:10. Ви — солдат у третій хвилі, що висаджується на узбережжя Нормандії. Тисячі чоловіків пішли перед вами, і тепер настала ваша черга. Вискочивши зі шлюпки Гіґінса і пробираючись убрід до берега, ви бачите довкола себе тіла мертвих солдатів — вони плавають у воді, колихаються на хвилях прибою, лежать на піску. Йдучи берегом, ви зустрічаєте сотні поранених чоловіків. Деякі шкутильгають разом із вами, шукаючи прихистку. Інші ледве повзуть. Снайпери угорі на скелях продовжують їх відстрілювати. Куди ви не глянете — всюди біль і розруха. Руйнування майже тотальне. Коли досягаєте скель, єдиного безпечного місця, бачите там групку людей без командира. Вони контужені, приголомшені і налякані. Багато з них загубили зброю, більшість відмовляються рухатися. Вони паралізовані страхом. Взявши все це до уваги, який ви робите висновок? Як оціните ситуацію? Окрім інших ідей, вам доведеться визнати: «Все це — жорстока війна», і ніхто не заперечить вам чи не вважатиме ваші слова дивними.
Але про наше життя ми не думаємо з такою ясністю, і я не розумію, чому. Озирніться довкола себе — що ви бачите? Що ви бачите в житті чоловіків, які працюють разом із вами, мешкають поруч, ходять з вами до церкви? Чи сповнені вони пристрасної свободи? Чи добре вони борються? Чи їхні жінки глибоко вдячні за те, наскільки
