Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр - Андрій Іванович Харук

повітряних спостерігачів, 162 чол. наземного персоналу, п'ять автомобілів та два мотоцикли, і 21 квітня прибув до Бердичева. Треба сказати, що галичани досить суттєво посилили авіаційні сили Південно-Західного фронту, які до цього нараховували лише чотири слабко укомплектованих розвідувальних авіазагони: 9-й, 21-й, 22-й та 23-й (причому 21-й загін мав лише одного боєздатного літака, а у 23-му на шість літаків припадало тільки двоє пілотів).

Льотчик УГА 1919 р.

Прибувши у Бердичів, 1-й Галицький авіазагін надійшов в підпорядкування командирові 1-ї бригади Червоних українських січових стрільців, яка діяла в складі більшовицької 44-ї стрілецької дивізії. Разом із більшовицьким 9-м авіазагоном він склав повітряні сили 12-ї армії. Упродовж наступних днів пілоти Галицького авіазагону Хрущ, Масикевич і спостерігач Огар здійснили кілька розвідувальних польотів. Але вже 23 квітня обидва авіазагони змушені були відійти в Козятин. Тут 27 квітня вони виявились затиснутими між двох вогнів — регулярною польською армією та українськими повстанцями генерала Омеляновича-Павленка. Два вцілілих літаки («Бранденбург» і «DFW»), пілотовані Арватовим і Огаром, разом з єдиним «Ньюпором» 9-го авіазагону, вдалося перегнати до Києва, більшість же особового складу 1-го Галицького авіазагону розділило долю інших галицьких частин, опинившись в польських таборах військовополонених. Захоплені літаки — два «Ньюпори» і «Бранденбург» — поляки включили до складу власної 9-ї авіаційної ескадри.

5 травня 1920 р. наказом Польового управління авіації й повітроплавання 12-ї армії 1-й Галицький авіазагін був офіційно оголошених розформованим. Коли за кілька днів Хрущ і Масикевич зуміли втекти з польського полону, вони наказом від 11 травня були скеровані для проходження служби у 21-й і 23-й розвідувальні авіазагони. У цих же частинах продовжували службу Огар і Арбатов, причому останній двічі був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Післямова

Підсумовуючи досвід участі українських військово-повітряних сил в національно-визвольній боротьбі періоду 1917–1920 рр., можна зробити наступні висновки. Становлення національних військово-повітряних сил в даний період ускладнювалось цілим рядом перешкод як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Незважаючи на це, українські авіаційні та повітроплавні підрозділи були сформовані і брали участь в бойових діях, продемонструвавши можливість і доцільність використання військово-повітряних сил не лише у великомасштабних конфліктах (якою була Перша світова війна), але й у обмежених конфліктах низької інтенсивності.

Основним видом бойової діяльності військово-повітряних сил України в досліджуваний період була розвідка, на яку припадало до 70–75 % навантаження авіації. Досить велике значення мали штурмові дії авіації, які в умовах маневреної війни розглядались як ефективний засіб протидії ворожій кінноті. Бомбові удари завдавалися майже виключно по стаціонарних цілях: залізницях та залізничних станціях, мостах тощо, і лише в окремих випадках — по польових цілях типу артилерійських позицій. Більш-менш інтенсивні повітряні бої мали місце лише в Галичині під час українсько-польської війни, на інших же театрах воєнних дій ймовірність зустрічі з повітряним противником була низькою, оскільки українським авіаторам протистояли порівняно невеликі ворожі військово-повітряні формування. Бойове використання повітроплавних підрозділів документально підтверджено лише в Галичині, де прив’язні аеростати використовувались формуваннями УГА для коригування артилерійського вогню. Поряд із цим переліком основних завдань, авіація залучалась до виконання низки менш традиційних функцій, таких, як контроль з повітря за розташуванням і пересуванням власних частин, здійснення кур’єрських польотів за кордон та участь у різного роду пропагандистських акціях.

Важливим уроком, який не втратив своєї актуальності і сьогодні, є той висновок, що навіть в умовах кризи суверенна українська держава не повинна відмовлятись від створення і утримання на належному рівні високоефективних Збройних сил, невід'ємним компонентом яких повинні бути добре оснащені і підготовлені Повітряні сили.

Джерела та література
Архівні джерела

Центральний державний архів вищих органів влади і управління України

ф. 811 «Український військовий комітет при Українській Центральній Раді»

ф. 1074 «Міністерство військових справ Української Держави»

ф. 1075 «Військове міністерство УНР»

ф. 1076 «Генеральне секретарство по справах військових»

ф. 1077 «Головне управління Генерального Штабу армії Української Держави»

ф. 1078 «Головне управління Генерального Штабу УНР»

ф. 1705 «Штаб Одеського військового округу»

ф. 2188 «Начільна команда Галицької армії ЗО УНР»

ф. 2300 «Головне управління Військово-Повітряного Флоту УНР»

ф. 4100 «Всеукраїнська рада військових депутатів»

Мемуарна література

Земик Р. Дещо про летунство УГА // Український скиталець. — 1922. — Ч. 13. — С. 9—11; Ч. 14. — С. 3–6; Ч. 15. — С. 4–5.

Лемківський I. Летунство УГА // Літопис Червоної Калини. — 1938. — Ч. 11. — С. 7—10; Ч. 12. —С. 15–17.

Примаков В. Червоне козацтво у громадянській війнй // У дні Жовтня. — К.: Політвидав, 1987. — С. 28–30.

Франко П. Летунський відділ УГА // Календар Червоної Калини на 1924 рік. — Львів, 1923. — С. 129–131.

Франко П. Летунський відділ УГА // Літопис Червоної Калини. — 1937. — Ч. 10. — С. 3–5; Ч. 11. —С. 9—12.

Монографії, статті, науково-довідкові видання

Бендык В. В небе Восточной Галичины // Авиация и время. — 1996. — № 6. — С. 36–38. Веденєєв Д. Крила волі // Військо України. — 1995. — № 5. — С. 31–33.

Возвращаясь к истории с «Оленой» // Аэрохобби. — 1994. — № 1. — С. 20–21.

Голубко В. Армія Української Народної Республіки 1917–1918. Утворення та боротьба за державу. — Львів: Кальварія, 1997. — 288 с.

Доронин Ю. Журнал «Наша стихия» // Мир авиации. — 1999. — № 2. — С. 2–4.

Капустянський М. Похід Українських Армій на Київ-Одесу в 1919 році: У 3-х ч. — Мюнхен, 1946. — Ч. III. — 200 с.

Кондратьев В., Хайрулин М. Авиация гражданской войны. — М.: Техника — молодежи, 2000. Крип'якевич І., Гнатевич Б. Історія українського війська. — Львів: Видавництво Івана Тиктора, 1936. — 574 с.

Куликов В. За Отечество! Хроника 15-го авиаотряда русской армии //

Крылья Родины. — 1998. — № 8. —