Великі міфи імперії - Омелян Нестайко
Старовіри давно в силу свого релігійно-ідеологічного світогляду і високої організованості звертали на себе увагу політичних дисидентів і ліберальних інтелігентів: Герцена, Огарьова, Добролюбова, Бакуніна, Кропоткіна. Різні за ідеологією, політичними поглядами, вони мислили, яким чином використати цю силу для повалення самодержавства. Особливо активно працювали серед старовірів народовольці: Михайлов, сестри Фігнер, Соловйов (страчений за участь у замаху на Олександра II), Софія Перовська, а також відома есерка Брешко-Брешковська. Цікавили їх, між іншим, принципи старовірської конспірації. Від старовірів походить і представницька форма правління — «Советы», а конкретно від одного з відламів старовірства — «безпоповців». Вони вибирали «советы», а ці наставників, котрі заміняли їм священиків. «Совєти» діяли там, де знаходилися одновірці. Це міг бути навіть цех на підприємстві. Молились вони по декілька разів на день. А оскільки при молитві не міг бути присутній православний, то намагалися працювати у підприємця-старовіра. Влаштуватися на роботу до підприємця-старовіра не було складно: деякі дослідники стверджують, що на початку XX століття їм належало 60 % промислового капіталу Росії. Принцип заводських старовірських організацій ліг в основу утворення первинних організацій РСДРП(б). [107] Таким чином, старовірська релігія перекочувала в робітничі селища і міста.
Нагромаджений старовірами капітал почав відігравати важливу роль в економіці держави. З їх середовища вийшли такі відомі банкіри і промисловці, як Рябушинські, Сава Морозов. Останній фінансове підтримував соціал-демократів. Від великого капіталу до політики менше одного кроку. Верхівка старовірів змушена була відійти від традиційної самоізоляції. В Росії після 1905 року почало бурхливо розвиватися громадське і політичне життя, і вона (верхівка — Ред.) не могла стояти осторонь цих процесів. Тим більше, що великі гроші вимагають захисту з боку держави і законодавчих органів. Верхівка поволі почала відходити від ортодоксального старовірства. Завдяки своїм впливам в Думі у 1917 році бачимо в уряді старовірів: А.І.Гучкова (військовий міністр), Д.В.Сироткіна (голова Військово-промислового комітету), А.В.Карташева (міністр віроісповідань). Саме Гучкову випала історична місія приймати від царя акт зречення від престолу. Врешті здійснилася мрія багатьох поколінь старовірів про повалення сатанинської влади. Із заклятих ворогів залишилася тільки РПЦ, впливи якої в народі катастрофічне зменшувалися внаслідок підтримки нею кривавої війни і непопулярних урядів. Розплата повинна була наступити. Не тільки революційні партії проявили велику зацікавленість старовірами, але й старовіри молодшого покоління поповнювали їхні ряди. Найближчою їм була серіал-революційна партія. Старовіри знаходили в її засадах багато їм співзвучних, поглядів особливо в негативному ставленні есерів до приватної власності. Відвернулись вони ьід партії після того, як есери оголосили, що чекають на допомогу революціонерів інших країн.
Після 1905 року багато дискримінаційних законів стосовно старовірів відмінили й солідарність серед старовірських організацій, а також самоізоляція від суспільства почала слабнути. Молодь починає цікавитися політикою, а дехто й вступати до партій, котрі їм більше до душі, котрі ближче їхньому світогляду. Неважко здогадатися, що це були за партії. Деякі зробили кар'єру навіть у більшовиків: «всесоюзний староста» Калінін, [108] член Політбюро Молотов, [109] член Політбюро Суслов, [110] репресований в 30-их роках Риков. Останній походить з північної слободи Кукарка, що і Молотов.
Таким чином створилася ненормальна і безвихідна ситуація, коли одна частина народу ненавиділа усіх інших, а точніше палала ненавистю, вважаючи іншу частину чужою, ворожою. Ненависть та була тим страшнішою, що випливала з релігійних переконань. Для них, як уже було зазначено вище, сам цар був втіленим сатаною, сатанинською була влада і усе, що від влади походило, а також офіційна православна церква на чолі з патріархом. Не дивно, що зненавиджені не почували себе затишно в цій атмосфері. Вона продовжувала більш чи менш усвідомлену тривогу в освіченому суспільстві, непевність за майбутнє, і врешті, своє власне буття.
Це знаходило відображення у творчості окремих письменників, котрі тонше відчували скриті настрої народу, ніж інші верстви, і передавали це у формі передбачень, а навіть пророцтв. На цей феномен у російській літературі звернув увагу відомий християнський філософ Ніколай Бєрдяєв. У своїй праці «Истоки и смысл русского коммунизма» він пише, що уже Пушкін «відчував в російському народові бунтарську стихію і передбачував можливість «російського