Країна Моксель, або Московія. Книга 2 - Володимир Броніславович Бєлінський
У мерянських курганах і скарбах було знайдено тільки три візантійські монети: одна — біля села В. Брембала та дві — біля села Васильки. Монети належали до другої половини X століття.
Археолог О. С. Уваров слушно засвідчив: судячи з незначної кількості монет, а головне — з відсутності в могильних курганах речей, прикрас та інших предметів візантійського виробництва, — меряни не мали прямих торговельних контактів із Візантією. Це тим паче дивно тому, що в той час великі київські князі вважали Константинополь мало не своїм "рідним домом". Гадаю, ніхто не забув: починаючи від Олега і закінчуючи княгинею Ольгою та князем Володимиром, зв’язок із Візантією підтримувався більш ніж регулярно. Як бачимо, мерянський народ до цього київського родинного зв’язку ніякого відношення не мав.
Такий парадокс ростовсько-суздальської землі! Хоча "великороси" понад 200 років співають зовсім інші пісні. І навіть не заглядають у дослідження археолога О. С. Уварова.
Однак це тільки квіточки. Виявилося, що, розкопавши 7729 могильних курганів, а пізніше додатково вивчивши ще кілька тисяч розкопок, виконаних також у мерянській землі археологами К. М. Тихонравовим, А. П. Богдановим, М. О. Ушаковим, Л. М. Сабанєєвим та іншими, граф О. С. Уваров не виявив ні єдиної київської монети. Але якщо про візантійські монети та про зв’язки мері з Візантією О. С. Уваров висловив цілком певну думку, то про зв’язки мерянської землі з Київською державою в IX—XIII століттях граф і словом не згадав. Вірніше буде сказати: "співав старі пісні", абсолютно ігноруючи питання відсутності київських монет. Цілком зрозуміло — робив він це радше усвідомлено. Як і десятки інших російських археологів того часу. До речі, треба розуміти, що люта російська цензура, як царська, так і більшовицька, ніколи б і не дозволила просторікувати на подібну тему. Тому стверджувати, чи було замовчання усвідомленим, чи примусовим, досить- таки складно. Та й не має це визначального значення. Можна сказати з впевненістю: учений такого рівня, як О. С. Уваров, безумовно, не міг не помітити подібного явища і не зробити відповідних висновків. Як безсумнівно й те, що граф О. С. Уваров не проронив ні єдиного слова з цього приводу.
Отже, у мерянській землі (майбутній Московії), у курганах як першого (IX—XII століття), так і другого (XII—XVI століття) періодів не знайдено ні єдиної київської монети під час розкопок XIX століття. Тобто, слідуючи логіці графа О. С. Уварова, ми маємо повне право заявити: упродовж IX—XVI століть мерянська земля та її народ практично не мали господарських і торговельних зв’язків ні з Великим Київським, ні з Великим Литовським князівствами. Сподіваюся, це очевидно. Хоча "стара московська брехня" дотепер не дозволяє нам невимушено, легко прийняти цю просту аксіому. Однак не забувайте: Київ чеканив монети з X по XIII століття й далі, у часи Литовсько-Руського князівства, у XIV—XV століттях. Ці істини незламні.
Така третя відмінність мері від слов’ян.
Мерянський народ не мав державних зв’язків із київськими слов'янами до приходу військ хана Батия.
Про християнську православну віру поговоримо нижче. Це дуже серйозне питання, яке зовсім не свідчить про державні зв’язки.
А тепер звернімося до дуже цікавого, останнього в цій частині питання. Згадаймо великого Вільгельма де Рубрука, його чудове свідчення:
"Ця країна за Танаїдом (Доном. — В. Б.) дуже гарна і має ріки й ліси. На півночі тут величезні ліси, в яких живуть два роди людей: Моксель, що не мають ніякого закону, чисті язичники... їхній государ і чимало люду були вбиті в Германії. Саме Татари вели їх разом із собою, щоб ступити в Германію, тому Моксель вельми прихильні до Германців, сподіваючись, що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар" [10, с. 88].
Ми розуміємо: "Государ" народу Моксель і його воїни, які загинули в поході військ хана Батия в Європу в 1240—1242 роках, не могли принести в мерянську землю відомостей про "германців". А представників фінських племен, які повернулися з військового походу ханських військ, вижило дуже мало, і Батий продовжував їх тримати в армії за тисячі кілометрів від "Мерського стану". У мерянську землю з Німеччини повернулися одиниці. Цілком зрозуміло — вони не могли оповісти всьому мерянському народу про силу і міць германців, щоб серед усієї мері поширилася впевненість, "що за їхнього посередництва вони ще звільняться від рабства Татар". Це очевидно. Однак вони принесли звістку про військове зіткнення "татар з германцями". І це стало вирішальним фактором, який відновив історичну пам'ять мері. Тому що країна Моксель, за Рубруком, і була країною мерянського народу. А меряни впродовж XI—XII століть вели найбільш інтенсивну торгівлю саме з германським народом. Щодо цього ми маємо незаперечні свідчення.
Розкопавши багато тисяч курганних поховань у мерянській землі, О. С. Уваров знайшов у могилах понад 80 германських монет — найбільша кількість з усіх, що належать одному європейському народові. Крім монет, у могилах були знайдені тисячі предметів побуту прикрас і зброї, які мали німецьке походження. Ось свідчення археолога:
— "...намиста з гірського кришталю, аметисту й сарделику. За місцем народження цих каменів вони повинні були привозитися з Німеччини... А тому що в курганах знаходили часто монети з південної Німеччини і з Богемії, то ми маємо нову вказівку на ті саме країни, котрі були відомі як місця народження цих дорогоцінних каменів" [4, с. 85];
— "скляні зап’ястя та кільця різного забарвлення, знайдені в Мерянських курганах. Усі ці предмети... (також) знайдені на берегах Рейна або на околицях його в Бадені, Гессені та біля Крейцнаха... А монети, чеканені в Кельні, Вюрцбурзі, Страсбурзі, Баварії, Гальберштадті і Шпеєрі... знаходили в мерянських курганах, ...так що монети і в цьому випадку роз’ясняють нам причину подібності цих виробів" [4, с. 83—84];
— "відтак нам залишається ще звернути увагу на сокири та деякі інші предмети озброєння, які привозили винятково із західних країн... Таким же чином, судячи з подібності форм, крім сокир, і всі списи, кинджали... і стріли привозилися західними купцями... Вони, знайдені на заході в курганах, того ж типу і тих же розмірів, як... мерянські [4, с. 86—87]. "Значна частина мерянських сокир має видовжений обух, що рівняється майже довжині самого леза... Отже, ці бойові сокири не привозилися до Мерян
