Українські традиції - Автор невідомий

Тропар свята: Рівноапостольні вчителі слов'янських країн, Кириле й Мефодію богомудрі, Владику всіх моліте, щоб утвердились усі народи в істинній вірі Христовій і в однодумності, щоб утихомирив Він світ і спас душі наші.

За рівноапостольного римського царя Константина Великого (307—337) і матері його цариці Єлени християнська Церква, яка три століття зазнавала гонінь од ворогів Христа, здобула мир і восторжествувала над іудеями і язичниками. Докладно життя Константина і Єлени описав їх сучасник Євсевій – єпископ Кесарійський.

Імператор грецький Константан народився в 276 році від Констанція Хлора і його першої жінки Єлени. Батько, цар Констанцій Хлор, управляв західними територіями римської імперії. Будучи сам язичником, він не перейнявся вірою язичників, а виявив інтерес до християн, які жили у його володіннях на заході. На сході та в інших місцевостях імперії, де царювали Діоклетіан, Максиміан, Максентій, ще тривало гоніння на християн. Язичники нападали на церкви, знищували віруючих, а Констанцій зберіг свої руки чистими, не заплямувавши їх кров'ю.

Після смерті батька Константин на 31 році свого життя був проголошений імператором і швидко здобув любов і пошану від свого народу насамперед своїм розумом, смиренністю, справедливістю і сміливістю.

Остаточно утвердили його в християнстві чудесне з'явлення на небі знамення Хреста Господа і з'явлення йому Сина Божого в нічному видінні.

Впевнений в істині Божественного з'явлення, Константин став християнином, почав читати святі книги й звелів, аби християнські ієреї перебували при ньому. І не тільки в душі вірив у Христа Сина Божого, а й всенародно сповідував його перед своїми підлеглими. Після перемоги над Максентієм Константин разом з Ликинієм, зятем своїм, проголосив у 314 році свободу християнського віросповідування.

Благодать і щедроти Константина особливо сходили на Церкви Божі. «Яка була Божественна в усіх радість, – говорить Євсевій, – коли бачили, що місця, спустошені невірними, як би після довгої і смертоносної виразки, знову оживають; що храми, починаючи з фундаменту до висоти недосяжної, знову будуються і одержують набагато кращий вид, ніж ті, які були раніш зруйновані».

Константан спорудив великий пам'ятник на місці воскресіння Христа в Єрусалимі. Він звелів побудувати там молитовний дім. Цар забажав, аби цей храм був найкращий від усіх існуючих церков. І такий храм був побудований.

За велінням Константина Великого, завдяки турботам матері його Єлени побудовані були храми Божі у Віфлеємі на горі Масличній, щоб вшанувати місце Народження і Вознесіння Господа; біля дуба Маврійського, де Авраам приймав і пригощав Господа і Ангелів у подобі трьох мандрівників, у Нікомідії, в Антіохії, в Іліополі та в інших містах Фінікії.

У Римі Константин побудував храм на честь Спасителя, у Ватикані – храм в ім'я святого Апостола Петра, в домі Сессорія – на честь св. Хреста, храм на честь святих Апостолів та багато інших храмів.

Константин Великий проповідував істинного Бога і Христа не лише в своїй імперії. Він виявляв батьківську турботу щодо персидських християн, просив їхнього царя, аби в усьому сприяв їм. Він велів, аби святкували перший день неділі в пам'ять воскресіння і п'ятницю в пам'ять смерті Господа Пасху, вшановували пам'ять про християнських великомучеників, дав воїнам молитви, написані на честь цих свят. Життя ченців сприймав як великий християнський подвиг. Він також заборонив християнам слугувати євреям, карати людей смертю на хресті.

Відомо, що в 325 році він був присутній на першому Вселенському Соборі в Нікеї і сам відкрив його вступним словом, у якому закликав усіх присутніх до миру й злагоди між собою.

Ним було побудовано на березі Босфору чудове місто, що стало столицею Грецької імперії і назване ним Новим Римом і Константинополем. Місто ще називали Царгородом, у ньому імператор Константин побудував багато християнських храмів, зокрема дивовижний храм Св. Софії премудрості Божої, який був перетворений при взятті турками Константинополя на мечеть.

На 65 році свого життя цар Константин захворів і вирушив до Єленополя, щоб полікуватися теплими цілющими водами. Відчуваючи, що хвороба його посилюється, він відбув у Нікомідію і вирішив тут прийняти святе хрещення.

Прийнявши св. хрещення, рівноапостольний вінценосець помер у Нікомідії на 65 році свого життя, на 33 – свого царювання, в день П'ятидесятниці, 21 травня 337 року по Р. X.

Цариця Єлена, мати Константина Великого, прийняла християнство і, одержавши від сина владу над всіма скарбами, побудувала в Єрусалимі на місці розп'яття і воскресіння Господа храм.

Цариця сама привезла листа державного сина свого до єпископа Єрусалимського Макарія про будівництво в Єрусалимі Храму Божого. Побачивши місце смерті Господа, розпорядилась очистити ганебне капище і таким чином знайшла животворящий Хрест Христа. Вона ще побудувала в Єрусалимі і в інших місцях Палестини чимало церков, а також внесла пожертвування на відновлення іконостасів. Вона не залишала без уваги місця, де молились християни, і в малих містах. Єлена подавала милість різним людям: одних звільняла від важких робіт, іншим