Українські традиції - Автор невідомий
Він дозволив їй зустрічатись із дівчатами її віку. Серед її подруг були християнки, які розкрили їй суть віри Христової. З великою радістю вона сприйняла звістку про спасіння роду людського. Вона побажала стати християнкою і невдовзі прийняла святе хрещення від священика, котрий приїхав у її місто з Олександрії.
Коли батько довідався, що його дочка стала християнкою, він побив її, зачинив у кімнаті, опечатав двері й поставив до них сторожу. Погрози і побої батька не скорили Варвару. Переконавшися, що він не може зломити її віру, він відвів її до начальника управи Мартіана і сказав йому, коли вона не покається і не поклониться богам язичників, то той може чинити з нею що хоче. «Муч її, як хочеш. Я їй не батько, і вона мені не дочка!»
Мартіан був розчулений молодістю і вродою Варвари. Він почав її умовляти, аби вона зберегла своє молоде життя. Та свята діва, сповнена любов'ю до Христа, нізащо не визнавала богів язичників і заявила Мартіану, що вона готова прийняти мученицьку смерть заради свого Бога і Спасителя. Тоді розгніваний Мартіан наказав її катувати і кинути до в'язниці. Сам Ісус Христос з'явився до неї і зцілив її рани.
Коли її знову привели до Мартіана, то він здивувався, побачивши, що всі рани в неї загоїлись і вона цілком здорова. Він запропонував їй принести жертву богам за своє зцілення. «Не твої боги зцілили мене, – вигукнула св. Варвара, – мене зцілив Господь Бог Ісус Христос. Йому я з вдячністю поклонюсь і віддам себе в жертву».
Її знову почали катувати. Вона мужньо зносила тортури. Дівчинка Юліанія, побачивши її мужність, підбігла до Мартіана і голосно заявила, що вона також християнка. Її зразу ж схопили і підвісили на дереві разом з св. Варварою і піддали страшним мукам. Після цього обом святим відрубали голови. Це було в 306 р. по Р. X. В той же день Діоспор і Мартіан загинули від блискавки під час грози, і від них не залишилося навіть кісток. Мощі св. Великомучениці Варвари були в м. Києві у Михайлівському Золотоверхому монастирі. Сюди вони були перевезені з Царграда грецькою царівною Варварою, дружиною великого князя. Зараз мощі св. Великомучениці Варвари знаходяться у Володимирському соборі.
Тропар свята: Варвару святу вшануймо, бо сітки ворожі вона розірвала і, як пташка, визволилася вона з них за допомогою Христа, Великомучениця преславна.
Народна легенда каже, що свята Варвара Великомучениця була така мудра на вишивання, що вишила ризи самому Ісусові Христу. У день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати…» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» – день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі увірвала, а дня приточила».
На другий день – преподобного Сави, а на третій – Миколая. В Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються справжні морози, замерзають річки. З цього приводу в народних приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!», «Варвара мосте, Сава гостре, а Микола гвозде!», «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни варили колись кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла!».
День Святого Миколая(6 грудня ст. ст. – 19 грудня нов. ст.)
Немає на нашій землі жодної християнської хати, де не було б на стіні образа святителя Миколая. Немає душі, що не горнеться до цього великого святителя. Святий Миколай для нас, християн, з давніх-давен – правдиве правило віри і уособлення сумирності. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він колись, за свого життя, був добродієм для християн, отож і сьогодні він може подати нам руку допомоги в нашій біді.
Св. Миколай народився в місті Патарі, в Малій Азії, від благородних, правовірних і багатих батьків – Феофана і Нони, близько 280 року, за царювання Валеріана. Батьки його сповідували християнську віру. Микола уже змалку був набожним. З віком він виявляв схильність до суворого стримування і полюбляв бути на самоті. Вихований у страху Божому, він завжди уникав мирських веселощів, любив бути в храмі Божому і зрештою відцурався мирського життя і прийняв чернечий чин. Після смерті своїх батьків Микола роздав свою спадщину бідним людям, а сам вирушив до Палестини поклонитися святим місцям. Після подорожі повернувся в м. Патар, де єпископом був його дядько. Той запропонував йому прийняти сан священика.
Відтоді св. Миколай допомагав усім, хто потребував його ласки. Своїми молитвами він утихомирює бурю на морі, рятує хворих і без ліку творить добрі діла. За такий великий і ревний труд він одержав сан архієпископа в місті Мірах. Він не пишався тим, що посів таке високе становище в Церкві Христовій. Навпаки, він носив простий одяг, їв один раз
