Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

«Славія мала своїми контрагентами переважно малорозвинені народи самодійського, фінського та летто-литовського походження, які в описуваний час переживали стадію родового суспільства чи, в кращому випадку, початковий етап розкладу первіснообщинного ладу. Ці племена були розкидані на величезних просторах лісової Півночі, їхній демографічний рівень небагато відставав від демографії східних слов’ян…» [81, с. 639].

Як би не бажав того професор Михайло Брайчевський, та арабські історики говорили цілком конкретно про тодішні слов’янські поселення (центри). Таким об’єднуючим центром радимичів, в’ятичів і частини сіверян могли бути давні Сівер, Смоленськ чи будь-яке інше на їх землях поселення. Не слід так плазувати перед московитами-фальсифікаторами! Тим більше, що навіть сам професор змушений був визнати: «Сама особа Рюрика теж є проблематичною. Не знаємо, звідки він з’явився і ким був раніше» [81, с. 708].

А Велика Радянська Енциклопедія цілком серйозно заявляє, що то вигадана, міфічна легенда. Послухаємо:

«Рюрик — Синеус — Трувор, по рус(ским) летописным преданиям, три брата-конунга, предводителя варяжских дружин, якобы призванных «из-за моря»… Согласно этой версии. Рюрик сел в Новгороде, Синеус — в Белоозере, Трувор — в Изборске. Быстрая смерть среднего и младшего братьев сделала Рюрика полновластным правителем Новгородской земли. Нек(ото)рые ученые отождествляют его с Рерихом Датским, совершавшим во главе варяжской дружины набеги на страны Зап(адной) Европы (до 860). Существует мнение, что Синеуса и Трувора не существовало, а известия о них — результат неправильно прочитанного рус(ским) летописцем иностр(анного) текста, к(ото)рый сообщает, что Рюрик пришел в землю славян со своим домом («сине хус») и верной дружиной («тру воринг»)…

Легенда о «призвании» варягов… была использована … для объяснения происхождения и прославления правящей рус(ской) княжеской династии, основателем к(ото)рой стали считать Рюрика» [25, т. 22, с. 459].

Хоча московита завжди старалися нав’язати усім думку, що таке трапилося в XII столітті при написанні літопису, та ми знаємо, коли, як та хто ті літописи «знаходив» і оприлюднював. Тож «вуха» Катерини II та Петра І (XVIII ст.) стирчать із тих «знахідок» цілком доказово. У XII столітті про московську царську династію ще ніхто не знав.

Олега, що вчинив переворот 882 року в Києві, могло взагалі не бути. Це слід вважати черговою московською вигадкою. Тим більше, що знаменитий Іларіон у своєму «Слові про закон і благодать», «згадуючи предків Володимира та Ярослава, називає лише Ігоря й Святослава, зовсім не згадуючи Рюрика». Отака дилема.

Та не будемо на це звертати уваги…

В будь-якому випадку — Рюриковичі прийшли до існуючої Київської держави, а їх рід упродовж 3–4 поколінь повністю слов’янізувався. Літописи це не заперечують.

3. Розгром Хозарії

«Хазарский каганат, раннефеод(альное) государственное) образование, возникшее в сер(едине) 7 в. на тер(ритории) Ниж(него) Поволжья и вост(очной) части Сев(ерного) Кавказа в результате распада Зап(адно)-Тюркского каганата… Столицей Х(азарского) к(аганата) до нач(ала) 8 в. был г. Семендер в Дагестане, а затем г. Итиль на Ниж(ней) Волге… [25, т. 28, с. 163].

Згодом Хозарія поширила свої володіння на Нижній Дон. Там, в Пониззі Дону, Хозарія десь у 30–х роках ІХ століття звела надпотужну фортецю — Саркела. Про те будівництво розповів візантійський імператор Константин Багрянородний. Послухаємо:

«Каган і… Хозарії, надіславши послів до того василевса (імператора. — В.Б.) Феофіла, просили воздвигнути для них фортецю Саркел. Василевс, схилившись до їхнього прохання, надіслав до них згаданого вище… Петрону з хеландіями з царських кораблів… Отож, цей Петрона, прибувши до Херсона, залишив хеландії в Херсоні; посадивши людей на транспортні кораблі, він рушив до місця на р. Танаїс, в якому мусив будувати фортецю. Оскільки ж на місці не було придатних для будівництва каменів, спорудивши печі й випаливши в них цеглу, він зробив з них споруду фортеці, виготовивши вапно з дрібних річкових черепашок» [207, с. 173].

Археологічні рештки фортеці, спорудженої у 30-х роках IX століття, ґрунтовно дослідив М. Артамонов зі своєю експедицією в 50-х роках у зв’язку з будівництвом Волго-Донського каналу та Цимлянської ГЕС.

«Городище розташоване на невисокому виступі корінного берега Дону: воно мало цегляні стіни 3,75 м завтовшки. Форма фортеці прямокутна. На кутах були великі гранчасті вежі; крім того, меншого розміру вежі йшли вздовж стін із певним ритмом. Повністю розкопана південно-західна стіна мала чотири такі проміжні вежі. Таким чином, усього їх було, мабуть, 12. Довжина укріплення становила близько 200 м, ширина — 125 м. Усередині фортеця була забудована цегляними спорудами… Для свого часу це була сильна твердиня…» [81, с. 210].

Тобто Хозарія свідомо рухалася до кордонів Київської Русі-України, визнають це чи ні деякі сучасні історики. Звернімо увагу: виник Хозарський каганат у середині VII століття на Північному Кавказі зі столицею Семендер на теренах сучасного Дагестану. Десь у середині VIII століття каганат переніс столицю до Ітіля на Нижній Волзі. У тридцятих роках IX століття Хозарія збудувала потужну фортецю Саркел в районі сучасного Волго-Донського каналу. Тобто на землях, які русичі з давнини вважали своїми.

За свідченням давніх арабських істориків, Хозарія в першій половині IX століття практично прибрала до рук Волзьку Булгарію і наклала данину на південно-східних сіверян, радимичів та в’ятичів. Звичайно, Хозарія на цьому не збиралася закінчувати. Побудова фортеці Саркел свідчить саме про те.

Тому війна між Київською Руссю та Хозарією була лише справою часу.

«Головним об’єктом зовнішньої політики Русі залишалася Візантія (з якою Святослав так чи інакше мусив рахуватися). Хозарія була фактором, який треба було мати на увазі й принагідно використати в своїх інтересах…

Згадаймо, що, замисливши похід проти Візантії, Ігор спочатку здійснив масштабну експедицію до Закавказзя, здобув там місто Бердаа. Метою цієї експедиції було забезпечити собі надійний тил на сході. Можна думати, що й східний похід Святослава (Хороброго. — В.Б.) мав на увазі аналогічну мету, хоча зміст заходу був зовсім інший. Ігор (у 915 році. — В.Б.) спирався на порозуміння з каганатом, на цілком лояльні, а може, й союзницькі стосунки з ним. Святослав, навпаки, головне вістря свого походу спрямував саме проти Хозарії, ліквідувавши її як незалежну державу» [81, с. 285–286].

Звернімо увагу, саме після походу (915 рік) Київського князя Ігоря на спільних ворогів Хозарія почала свідомо рухатися в бік Київської держави, побудувавши у 30-х роках на Дону фортецю Саркел за допомогою Візантії, таким чином, вступивши з останньою в союз.

Східний похід Київського князя Святослава на Хозарію тривав, скоріш за все, три роки — «964, 965 і, може, 966 рік». Звичайно, були взяті насамперед столиця Ітиль та «Біла Вежа» — Саркел. Здобуття