Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга - Володимир Броніславович Бєлінський

Потім наповнений пахощами живіт зашивають, і покривають усе тіло тонким шаром прозорого воску. Приготовлене до поховання тіло скіфського царя кладуть на воза чи човна і обвозять по всіх теренах скіфських племен. В кожному селищі до поховальної процесії долучаються люди… Небіжчиків ховають на 40-й ден, перед тим обвозять тіло по родичах та друзях… По закінченню поховальної церемонії всі люди, що зібралися, насипають над домовиною царя високу могилу…» [206, с. 41–42].

Ми ще раз переконуємося в подібності скіфського поховання, описаного Геродотом у 435 році до н.е., та описом, зробленим Ібн-Фадланом у Булгарії 922 року, поховання багатого киянина.

У деталях поховання описи майже збігаються. Хоча за півтора тисячоліття, звичайно, появилися й нові елементи. Це зрозуміло.

Скоріше за все, знаменитий Київський трикутник і був отією, не менш знаменитою землею Геррос, тобто — Землею Русів, де ховали скіфських царів.

Недаремно ж скіфський цар Ідантирс у 512 році до н.е. писав до перського царя Дарія: «Перси, я ще ніколи і ні від кого не втікав зі страху, не роблю цього і тепер через страх. Для мене немає нічого надзвичайного в тому, що я тепер роблю. Це є справжній спосіб мого життя, як за війни, так і в мирний час. Коли ти хочеш знати, чому з тобою я ще не бився, відповім: у моїй країні немає таких міст і полів, щоб їх було шкода зруйнувати та загубити, чи дивитись на їх руйнування, грабунок та нищення твоєю армією. Можливо, що таке штовхнуло б і мене на битву з тобою. Коли ти вирішив в короткий час мати кровопролитну битву, знай, ми будемо жорстоко битись тільки за могили наших предків. Знайди їх і спробуй їх зруйнувати, тоді ти знатимеш, чи ми хочемо і можемо стати до битви з тобою. До цього часу мій добрий розум мені підказує — продовжувати уникати битви і кровопролиття. Це є моя тобі відповідь на твої звинувачення» [55, с. 57].

Хотілося б звернути увагу читачів на той факт, що цього листа скіфський цар Ідантирс направив Дарію, коли його армія перебувала на найближчій відстані від тих могил. Та перський цар Дарій не збирався знаходити могили скіфських царів, що зробити було вкрай легко. Він вирішив тікати. І втік…

Є багато дотичних свідчень про те, що Київський трикутник та земля Геррос одне й те ж.

У 1848 році Київський губернатор Іван Фундуклей видав книгу «Обозрение могил, валов и городищ Киевской губернии, изданое по высочайшему соизволению Киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем». Курганів було настільки багато, що навіть згаданий високопосадовець не міг обійти їх увагою.

А ще про них писали: В.Б. Антонович, П.Г. Клепатський, Лаврентій Похилевич, О. Мальченко, М.О. Чмихов, Д.М. Щербаківський, В. Щербина та інші.

У шістдесятих — сімдесятих роках XX століття Аркадій Сильвестрович Бугай зазначив у тому трикутнику 17 (сімнадцять) стародавніх городищ. І, звичайно, на цьому крапку ставити не можна.

2. Забуті VІ–VІІ століття

Нещодавно придбав я книгу «100 великих українців». Звичайно, не тих, яких збирався нам нав’язати «некто Дима Табачник». Ця книга бере початок із київського князя Кия, який правив у стольному граді в кінці V століття — на початку VІ-го.

Автор «Повісті временних літ» писав: «Було троє братів: один на ім’я Кий, другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їх — Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, від чого прозвалася Хоривицею. І збудували городок на честь брата їх старшого, й назвали його Київ… А цей Кий княжив у роді своєму і ходив до цесаря… (та. — В.Б.) велику честь, як кажуть, прийняв він од цесаря. Коли ж він повертався назад, прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів сісти з родом своїм. Так не дали йому ті, що жили поблизу. Так і донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, там і скончав життя своє» [205, с. 5].

Легендарні Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь

Професор Михайло Брайчевський в опублікованих уже в незалежній Україні творах уточнив і «опустив на землю» легендарного князя Кия, зазначивши:

«Кий походив із тих слов’ян, що під тиском аварської навали змушені були переселитися до області Срем (Сірмії), тобто білих хорватів, які до аварської інвазії входили до полянської конфедерації. Народився він у середині 70-х років VI ст., належав до можновладного (князівського) роду. Вчився в Константинополі разом з майбутнім імператором Іраклієм. У 635 р. підняв повстання проти аварського кагана, спираючись при тому на підтримку візантійської адміністрації. Діставши титул патриція (дуже високий) від свого друга Іраклія і бенефіцій у Нижній Наддунайщині, збудував там укріплений замок «Керамісіїв табір» — «Києвець»… Але в подальшому виявив претензії на приморську область Салуні, через що вступив у конфлікт з імператором. Змушений був залишити Наддунайщину і відійти на північ, у землі своїх предків. Там, у середній Наддніпрянщині, на перехресті головних торговельних шляхів, він заснував свою нову столицю, названу за його іменем Києвом» [81, с. 146–147].

Та варто пам’ятати, що Аркадій Сильвестрович Бугай визнав вік Києва у 2 700 років, тобто з часів Скіфської доби, і він мав рацію. Бо так званий Київський трикутник і Земля русів — були одним і тим же місцем поховання скіфських царів. Поселення (городище) Київ у ті часи вже існувало. Тобто Кий переніс свою столицю до давно існуючого міста і почав його розбудовувати.

Професор Михайло Брайчевський досить чітко зазначив:

«У першій половині й середині І тис. н.е… джерела фіксують наявність двох великих об’єднань давніх слов’ян — Антського і Склавінського. Це були політичні утворення напівварварського типу, які на певній стадії добре відомі в усіх країнах ойкумени…

Антський союз,.. мав у своєму складі шість великих «племінних» груп (уличів, тиверців, волинян, бужан, дулібів, білих хорватів), займав усю основну частину Східноєвропейського лісостепу на захід від Дніпра. На чолі його стояли царі