Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Петро Михайлович Кралюк
Але повернемося до концепту «монголо-татарського іга». Останнє представляється як велика трагедія для руського чи то давньоруського народу. Воно затримало подальший економічний, суспільно-політичний і культурний розвиток руських земель. Однак Русь, ставши на шляху монголо-татар, врятувала землі Європи від диких ординців.
Насправді Монгольську імперію Чінгізідів, від якої у 1266 р. відокремилася її західна частина (Улус Джучі), що з часом почала іменуватися Золотою Ордою149, називати «дикою» не випадає. Адже ця держава охоплювала величезну територію – від Далекого Сходу до Східної Європи. Це було найбільше за територією й населенням державне утворення тогочасного світу. Щоб забезпечувати управління ним, потрібні були відповідні соціально-політичні й комунікаційні технології. Через цю імперію проходив Великий шовковий шлях, який пов’язував Китай з Європою і відігравав важливу роль в економіці багатьох тогочасних країн. Власне, правителі імперії й забезпечували нормальне функціонування вказаного шляху, маючи від цього велику вигоду. Загалом Монгольська імперія сформувалася на цьому шляху, як і Русь – на шляху «із варяг у греки». Монголи (насправді це була сукупність різних етносів, серед яких переважали етноси тюркські) перейняли чимало досягнень розвинутої китайської культури. Це стосується не лише певних технологій, зокрема військових, а й технологій торгово-комунікаційних.
У Китаї у VIII—ІХ ст. вперше (!) в світі почали використовувати паперові гроші (спочатку як приватні грошові знаки, а потім як державні). У ХІІІ ст. у Монгольській імперії, поряд з карбованими монетами, використовувалися паперові й… шкіряні гроші150. Останні, певно, були винаходом самих монголів. Все це свідчить про розвинуті в імперії торгово-економічних зв’язки. У Європі вперше паперові гроші (банкноти) почали використовувати лише в XVII ст.151. Ось і виникає питання, хто в ХІІІ ст. був «більш цивілізований» – Європа чи Монгольська імперія?
Щодо Куликівської битви існує низка питань. Зрештою, її варто розглядати в контексті міжусобної боротьби, яка велася в Золотій Орді. Адже Московія не була самостійним державним утворенням, а входила в політичну систему цієї держави.
Далі концепт «монголо-татарського іга» (принаймні в його російській і почасти українській інтерпретації) передбачає, що, мовляв, Московське князівство (потім – царство) змогло піднятися й стати на прю із Золотою Ордою. Одним із переломних моментів цієї боротьби стала Куликівська битва 1380 р. А завершилася ця боротьба в 1480 р. т. зв. стоянням на річці Угрі.
Російські історики, як правило, акцентують увагу на тому, що в 1480 р. «монголо-татарське іго» скінчилося й Московія стала незалежною. Однак говорити про повну незалежність Московії (принаймні формальну) до кінця XVII ст. проблематично.
Лев Гумільов, 1934 р.
Правда, не всі дослідники поділяють концепт «монголо-татарського іга». Серед таких – згадуваний Лев Гумільов. Він вважав, що «похід Батия по масштабах здійснених руйнувань можна порівняти з міжусобною війною, яка була незвичною для того неспокійного часу»152. На його думку, причиною розгрому ординцями Володимира, Чернігова, Києва та інших міст була не феодальна роздробленість, а «тупість правителів і їхніх радників-бояр»153. Такі твердження видаються занадто категоричними. І суперечать літописному матеріалу. Ось як, наприклад, у Галицько-Волинському літописі розповідається про руйнування Києва:
«…прийшов Батий до Києва з [великою силою] многим-множеством сили своєї, і окружив город. І обступила [Київ] сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути [нічого] од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами…
І поставив Батий пороки під город коло воріт Лядських, – бо тут підступили були дебрі, – і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, [а] стріли затьмарили світ переможеним, і Дмитро поранений був. Вийшли татари на стіни і сиділи [там] того дня й ночі, а городяни зробили ще друге укріплення навколо [церкви] Святої Богородиці [Десятинної].
А назавтра прийшли [татари] на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, [і] од тягаря повалилися з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте [татарськими] воями. Дмитра ж вивели [до Батия], пораненого, але вони не вбили його через мужність його»
