Ялта. Ціна миру - Сергій Миколайович Поганий

Радянський диктатор мав у своєму розпорядженні два літаки Червоної армії та десять літаків для доправлення пошти. Високочастотна телефонна система та телеграф Бодо з’єднували його з військовими фронтами та різними місцями в Радянському Союзі, а автоматична телефонна станція на кшталт установленої в Лівадії, забезпечувала зв’язок із керівниками делегацій союзників та аеропортами і морськими портами Криму. За зміст і безпеку телефонних комунікацій відповідали вісім рот спеціальних комунікаційних підрозділів НКВС, які призначили одного солдата на кожен кілометр телефонного кабелю. Повітряний простір над Кримом захищали 244 літаки та розташовані навколо Ялти батареї ППО, які нараховували 300 зенітних установок і кулеметів[89].

Імовірно, Сталін обрав своєю резиденцією Юсуповський палац через зручне розташування між британською та американською штаб-квартирами, однак цей вибір був позначений цікавим символізмом. Саме із пристані в Кореїзі останні представники царської сім’ї покинули Росію, вирушивши у вигнання у квітні 1919 р., швидше за все, за допомогою Вінстона Черчилля.

До більшовицької революції палац належав князю Феліксу Юсупову, випускникові Оксфорду, петербурзькому плейбою і благодійнику нужденних, який став спадкоємцем величезного маєтку. Він був неймовірно заможним і мав чудові зв’язки. Юсупов одружився з царською племінницею Іриною і, як подейкували, мав тривалий гомосексуальний зв’язок з іншим членом царської сім’ї, двоюрідним братом царя, великим князем Дмитром. Разом із Дмитром Юсупов убив одного з найбільш ненависних символів старого режиму — Григорія Распутіна, «святого старця» та довірену особу цариці Олександри. Юсупов це скоїв у грудні 1916 р. у своєму другому палаці, на набережній річки Мойка в Санкт-Петербурзі, щоб уберегти царську сім’ю від подальшої дискредитації, а Росію — від неминучого краху. Уже за кілька місяців, у лютому 1917 р., Микола II зрікся престолу, а Росія, яку знав Юсупов, перестала існувати. Юсупов та його дружина зібрали картини Рембрандта й сімейні коштовності зі свого палацу в Санкт-Петербурзі та знайшли тимчасовий притулок на своїй віллі в Криму.

Після того як у жовтні 1917 р. більшовики захопили Санкт-Петербург, небезпечно стало навіть у Криму. Згодом князь Юсупов згадував відвідини його палацу революційними моряками: «Вони називали себе “морською кавалерією”, — писав він у своїх мемуарах. — Наляканий служник прийшов сказати мені, що вони вимагають їжі та вина. Я вийшов у дворик. Двоє з матросів злізли з коней і пішли назустріч. Вони мали вироджені й жорстокі обличчя; один носив діамантовий браслет, інший — брошку. Їхня форма була заплямована кров’ю. Вони сказали, що хочуть поговорити зі мною приватно, тому я відвів їх у свою кімнату після того, як відправив решту групи на кухню по напої... Раптом один із них запитав мене, чи справді я був людиною, яка вбила Распутіна, і, отримавши відповідь, вони випили за моє здоров’я, заявивши, що в такому разі ні моїй сім’ї, ні мені не варто їх боятися»[90].

Якщо роль, яку Юсупов відіграв у вбивстві Распутіна, забезпечила йому коротку відстрочку, його родичі Романови не мали такого захисту. На чолі з матріархом родини, вдовою-імператрицею Марією, матір’ю Миколи II, численні члени великої сім’ї Романових знайшли притулок у своїх кримських палацах Ай-Тудор, Дюльбер і Харакс. Із приходом більшовиків їх помістили під домашній арешт. Царя і його найближчих родичів розстріляли в Єкатеринбурзі в липні 1918 р. Прибуття українських підрозділів та німців до Криму навесні того року, цілком імовірно, врятувало життя інших Романових. До кінця року німці відійшли, а більшовики повільно, але впевнено наближались до безпечного притулку імператорської сім’ї в Криму. До весни 1919 р. стало очевидно, що залишки Романових могли врятуватися тільки втечею.

У цій справі їм допоміг родич, король Англії Ґеорґ V, який діяв за ініціативою своєї матері, королеви Александри, сестри імператриці Марії та частої гості в Лівадії. Британський уряд направив корабель «Мальборо» з Константинополя в Ялту, щоб забрати імператрицю та інших членів її родини. Вінстон Черчилль, тодішній державний секретар війни та переконаний прихильник військової інтервенції проти радянської Росії, повинен був, як мінімум, знати про цей план.

Сьомого квітня 1919 р. броненосець «Мальборо» забрав імператрицю Марію, членів сім’ї Романових, а також Фелікса та Ірину Юсупових на пристані біля Кореїза. За кілька днів після того у ялтинській гавані пасажири востаннє почули, як на їхню честь публічно проспівали російський імперський гімн. «Інший корабель, — писав у своїх спогадах Юсупов, — покинув Ялту незадовго до нас; на його борту були кримські офіцери, які їхали приєднатися до Білої армії. “Мальборо” ще не підняв якір; стоячи на носі корабля, імператриця спостерігала, як інший корабель проходить повз них. Сльози котилися по її щоках, коли ці молоді люди, які йшли на певну смерть, вітали її»[91].

У лютому 1945 р. Юсуповський палац став штаб-квартирою нового російського правителя з владними повноваженнями, про які царі могли тільки мріяти. Шлях до влади, яким ішов Йосип Джугашвілі, котрий узяв революційний псевдонім Сталін, не міг бути більш відмінним від того, яким прямували колишні власники палацу. Він почергово був перспективним грузинським поетом, молодим семінаристом, учнем нелегальних марксистських кіл, змовником і натхненником актів революційного насильства, сибірським політв’язнем, віртуозом бюрократичного маневрування, організатором Голодомору та Великого терору і, нарешті, залізним диктатором, який зумів мобілізувати свою країну перед неминучим знищенням нацистською військовою машиною.

Народившись 1878 р. в сім’ї чоботаря, який хотів, щоб син продовжив батьківську справу, Сталін здобув освіту завдяки лише наполегливості та відданості своєї матері. Кетеван Джугашвілі записала десятирічного сина до початкової школи в рідному місті Горі. Ця проста селянка, яка народилась у кріпацтві, хотіла, щоб її син став православним священиком. Це рішення дорого їй коштувало, оскільки батько-алкоголік Сталіна перестав матеріально підтримувати дружину та сина. Шкільне навчання проводили російською мовою, котру молодий Йосип вивчив надзвичайно добре, але все життя говорив із сильним грузинським акцентом.

Джугашвілі закінчив навчання з найкращими оцінками у своєму класі, здобувши стипендію на навчання у православній духовній семінарії у Тбілісі. Там він також успішно навчався, навіть почав друкувати власні поезії, але покинув семінарію після п’яти років навчання напередодні випускних іспитів, оскільки ні він, ні мати не могли дозволити собі збільшену платню за навчання. Замість того щоб стати православним священиком чи грузинським націоналістичним поетом (у своїх віршах, написаних грузинською, він протестував проти обов’язкового використання російської мови у грузинській семінарії), Сталін ступив на шлях марксистської революції, а догматом його більшовицької віри став інтернаціоналізм.

Сталіна привабили до марксизму твори Володимира Леніна, а 1898 р. він приєднався до Російської соціал-демократичної робітничої партії — попередниці більшовиків. Влада вперше заарештувала його 1902 р., коли йому було двадцять три роки, після того, як він організував масові страйки та заворушення на нафтопереробному заводі Ротшильда в Батумі. Його заслали до Сибіру, але він утік незабаром після приїзду — схема, яка кілька разів повторювалася, — і повернувся, щоб провадити революційну діяльність на Кавказі. Сталін приєднався до більшовицької фракції соціал-демократів під проводом Леніна. Його спеціальністю стали пограбування банків та рекет, а доходи йшли в партійну касу. До цього він додав журналістику, перейшовши