Історія України-Руси. До року 1340 - Михайло Сергійович Грушевський
24) Іпат. c. 104, 143, 217-8, 480, пор. т. I с. 573, т. II с. 19-20, 72, III c. 16. В оповіданню про Мстислава маємо такі поетичні гіперболї як загнаннє Половцїв за Яік, далї така подробиця, що полоцьких князїв виправляють у трох човнах до Царгорода, пахне також якоюсь піснею.
25) Див. т. II c. 358.
26) 3 великої лїтератури билин я згадаю тільки декотрі праці, ті головно, що звертали більшу увагу на історичну ґенезу їх: Майковъ О былинахъ Владимірова цикла, Спб. 1863. Петровъ СлЂды сЂверно-русскаго былеваго эпоса въ южнорусской народной литературЂ, 1878 (Труды К. Д. А.). Веселовскій Южно-русскія былины, I-II, 1881 і 1884 (Сборникъ II отд. академіи т. 22 і 36). Дашкевичъ — Къ вопросу о происхожденіи русскихъ былинъ, К., 1883 (і Чтенія истор. общ. Нестора т. III). Халанскій Великорусскія былины кіевскаго цикла, Варшава, 1885, і його ж: Къ Исторіи поэтическихъ сказаній объ ОлегЂ ВЂщемъ (Ж. М. Н. П. 1902. VIII і 1903. XI). Ждановъ — Русскій былевой эпосъ, Спб., 1895. Вс. Миллеръ — Очерки русской народной словесности — Былины, Москва, 1897. Найновійше: Лобода Русскія былины о сватовст†1904, і критика Трубіцина в Ж. М. Н. П. 1905, VI (загального характеру). Дивись іще т. І с. 390.
27) Див. т. II с. 405-6 і т. III c. 16.
28) Т. І c. 305-6.
29) Труды экспедиціи въ югозап. край IV с. 335, 431, 475, пор. 429, 306 (гумористична карікатура старшого боярина). Головацкій III. 2 c. 260, пор. 231, 280.
30) Антоновичъ и Драгомановъ Истор. пЂсни малор. народа c. 1 і 69.
31) І. Франко — Слово о Лазаре†воскресеніи, Записки Наук. тов. ім. Ш. т. XXXV Недавнїми часами справу давнїх русько-словянських віршів духовного змісту порушив Соболєвский: Черковно-словянскитЂ стихотворения оть IX-Х вЂкъ и тЂхното значение за черковно-словян. езикъ, в XVI т. болгарського Сборника і потім, по росийськи, в Трудах XI съЂзда т. II (Церковно-словянскія стихотворенія); але в сїй статї він займаєть ся тільки староболгарськими віршами на руськім ґрунтї.
32) Підношу се особливо супроти дуже скептичних голосів, які останнїми часами давали себе чути на тему старої нашої лїтератури серед великоросийських учених. Див. Никольського Ближайшія задачи изученія древне-русской письменности, 1902 (Пам. др. письм. ч. 147 — пор. замітки до неї дра Франка в LIV т. Записок Н. Тов. ім. Ш.), Соболевского НЂсколько мыслей объ древней русской литературЂ (ИзвЂст. отд. рус. яз. 1903, II, особл. розд. III), й особливо: Истрина рецензію на древ. рус. литер. Владимірова в Ж. М. Н. Р. 1902, III і Изъ области древнерусской литературы, V, тамже 1905, VIII Істрін при тім без міри понижає київську лїтературу в порівнянню з московською та підносить значіннє иньших центрів лїтератури и осьвіти, які поруч Київа істнували в XI-XII вв. Не входячи в деталї сих статей його, пересипаних досить несмачними алюзіями на адресу українських поглядів, я піднесу тільки, що ті всї арґументи, якими він боронить вартність володимиро-московської лїтератури XIII-XIV в., можна майже в цїлости перенести на лїтературу київську, а що до областних центрів XI-XII вв., то та лїтература й осьвіта, яка могла там істнувати, була майже в цїлости тільки філїяцією київської, її інтеґральною частиною.
Нпр. проф. Істрін, опираючи ся на посланию Клима, вказує на Смоленськ як на такий центр (рецензія, 1. c. c. 232-5). В дїйсности Смоленськ в першій половинї XII в. стояв в найтїснїйший звязок з Київом, був його експозитурою. Ростислав, котрого двір виступає огнищем тої просьвіти, був київським княжичем, посадженим з Київа, що чекав лише хвилї, котра мала його перенести до Київа. Його двір мусїв мати в значній мірі характер київський. Я вище (c. 474) висловив здогад, що Григорий, котрого Фома називає своїм учителем, і про котрого з таким поважаннєм говорить Клим, був звістний ігумен Григорий св. Андрея в Київі, дуже поважаний Мстиславом, батьком Ростислава. Се поясняє нам близькість Фоми до Ростислава, а заразом вказує нам, якої школи був Фома. Київської, як виходить. І Клим Смолятич, припустивши, що був він з Смоленська (хоч се не так певно), розумієть ся, мусїв бути чоловіком київським по своїй школї, конексам, всьому житю; инакше як би міг дістати ся на київську катедру? Ізяслав не був прецїнь смоленським князем, і нїколи не бував там.
Сього малого прикладу вистане для обережности в оцїнцї тих областних центрів.
Загальний погляд на полїтичну й культурну еволюцію давньої Руси: державний процес, елєменти культурної еволюції, зломаннє полїтичного й культурного житя, значіннє сього факту.
На тім кінчу сей огляд. Прощаючи ся з давньою Русию, підсумуємо де що з зроблених над нею спостережень.
Початки культурного й державного житя українсько-руських племен виходять далеко за границї історичного житя. Коли починають ся докладнїйші історичні відомости про них — в Х віцї, ми застаємо їх серед процесу сформовання великої державної системи. Але процес сей не виробив нїякої трівкої великодержавної орґанїзації. Велика Руська держава зіставала ся механїчним утвором, котрий удавало ся тримати в цїлости тільки особистими впливами і заходами, і по кількох пробах відреставрувати сю державну систему вона починає рішучо розсипати ся. За всїм тим істнованнє сеї великодержавної звязи полишило глубокі впливи на суспільнім й культурнім житю, зблизивши українсько-руські племена, привівши до певної одностайности елєменти суспільної й культурної еволюції у них, та заложивши під неї широкі підстави. Се, що в пізнїйшім розвою сих племен, при індівідуальних їх відмінах, ми знаходимо певну одність, в значній мірі було результатом істновання великої руської державної системи.
Не виробивши трівкої орґанїзації для більших державних комплєксів, давня Руська держава тим самим стала перед перспективою дроблення in infinitum. Сей процес, повільно, з перервами і реакціями, переходить дїйсно протягом двох столїть; тільки завдяки чисто припадковим обставинам задержали ся у нас до кінця такі більші державні комплєкси як Галичина та Волинь в другій половинї XIII і першій половинї XIV в. Але глядаючи по за історію чисто полїтичної орґанїзації, се був процес розвою, а не роскладу, житя, а не умирання. Суспільно-полїтичні підвалини, що лежали в основі руського державного житя, серед сього нїби роскладу далї розвивали ся невпинно: досить зауважити, що на кінець XI в. і початки XII в. припадає розвій державного й приватного права (далї наші відомости про його розвій уривають ся), на XII-XIII — дуже інтензивний розвій матеріальної культури й штуки.
В розвою староруської культури сих часів,
