Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України - Колектив авторів

Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмежен­нях, що встановлюються законом стосовно осіб, які мають непогашену або не зняту судимість, а саме:

1) заборона обіймати на певні посади.

Так, особа, яка має судимість за будь-який злочин, не може бути: суд­дею, прокурором, адвокатом, нотаріусом, працівником органів внутрішніх справ та ін.;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності;

3) обмеження у допуску до державної таємниці;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянам України та обмеження у при­йнятті до громадянства України;

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу тощо.

Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака повторності (ст. 32 КК), реци­диву (ст. 34 КК);

2) є перешкодою при застосуванні норм інституту звільнення від кримі­нальної відповідальності (статті 45—48 КК);

3) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені по­вторно та у випадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК) та ін.

Отже, як правильно зазначається в науковій літературі, судимість — це не­гативний правовий статус особи.

1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адмініст­рація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутово­го влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання.

2. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки за­суджених до звільнення.

3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки — понад п’ятдесят п’ять років, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавле­ні батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи пік­лування.

1. Оскільки звільнення майже в усіх випадках є кризовою ситуацією для колишніх засуджених, особливо тоді, коли у них немає рідних, які можуть до­помогти, держава запровадила певний порядок підготовки таких осіб до май­бутнього звільнення, до якого залучено досить широке коло державних орга­нів і установ. Саме з метою чіткої організації цієї діяльності 12 грудня 2003 р. спільним наказом ДДУПВП, МВС України та Міністерства праці та соціальної політики України № 250/1562/342 було затверджено «Порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбу­вання покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації» (далі — Порядок).

2. Не менш як за півроку до закінчення терміну покарання засуджені про­ходять спеціальний курс підготовки до звільнення, що передбачає надання пси­хологічної та правової допомоги, необхідної для вирішення питань побутово­го і трудового влаштування після звільнення.

3. З метою надання особам, які звільнені від відбування покарання, спри­яння у відновленні в соціальному статусі повноправного члена суспільства, поверненні їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві названим Порядком установлено такі правила взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соці­альній адаптації.

Адміністрація установи виконання покарань: не пізніш як за три місяці до закінчення призначеного строку покарання проводить бесіду із засудженим для визначення його намірів щодо місця проживання і працевлаштування після звільнення і надання необхідної допомоги у вирішенні цих питань. За підсум­ками бесіди від засудженого приймається заява відповідного змісту за вста­новленою формою, яка після звільнення долучається до його особової справи. Для перевірки можливості проживання засудженого до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк після звільнення за обраним ним місцем проживання за три місяці до закінчення строку покарання надсилає повідомлення-запит до відповідного районного (міського) відділу (управління) внут­рішніх справ. Повідомлення-запит надсилається, як правило, до територіаль­ного ОВС тієї місцевості, де засуджений проживав до взяття під варту (засу­дження) і де в нього збереглися родинні зв’язки.

Стосовно засуджених з числа інвалідів першої та другої груп, а також чо­ловіків віком понад шістдесят років і жінок — понад п’ятдесят п’ять років, які, у разі потреби та за їхньою згодою, підлягають направленню до спеціального будинку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів, разом з повідомленням-запитом до ОВС направляє відповідно до Міністерства праці та соці­ального захисту Автономної Республіки Крим, Головного управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за місцем розташування відповідного спеціального будин- ку-інтернату для громадян похилого віку та інвалідів особисту заяву засудже­ного, медичну довідку про стан здоров’я з висновком про необхідність сторон­нього догляду, довідку про розмір призначеної пенсії (за наявності), а також довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за наяв­ності групи інвалідності).

Якщо виникли об’єктивні обставини, що не дозволяють засудженому ви­їхати до населеного пункту або місцевості, де він проживав до взяття під варту (засудження), надсилає повідомлення-запит до територіального ОВС тієї міс­цевості, яку обрав засуджений для проживання після звільнення. При цьому в повідомленні зазначаються підстави обрання ним даного місця проживання.

У разі отримання з територіального ОВС інформації про відсутність мож­ливості проживання засудженого за обраним ним місцем повідомляє його про це і за погодженням з ним вживає