Велика історія України - Микола Голубець

Вістка про мученицьку смерть Полуботка і товаришів у Петропавлівській фортеці не прогула без відгомону. Викликане нею хвилювання на Україні, примусило схаменутися навіть самого Петра. Не знав він на яку ступити, а Малоросійська Колегія, що мала правити замісць гетьмана, дуже скоро відчула непевність грунту під собою. Та цареві Петрові І не судився вже довгий вік. Він помер у 1725 р., залишаючи по собі жінку Катерину й нелітнього внука Петра, що, очевидно, не доросли до завдань, які поставив перед собою Петро І.

Тимто смерть царя Петра І відчула Україна, як велику полекшу. Правда, наслідниця Петра - Катерина І та справжній регент України - князь Мєньшіков, далекі були від того, щоби ламати лінію Петрової політики, але проти них стануло само життя. Гроза турецької війни й безупинний фермент на Україні поневолі примушували московських сатрапів піти назустріч вимогам українського громадянства. В 1727 р. по смерти цариці Катерини І, що по ній засів на царському престолі нелітній внук Петра І - Петро II, а вся влада в державі опинилася в руках Мєньшікова, думка про приєднання українських симпатій перемогла на Найвисшій Тайній Раді. Зразу покасовано невиносимі податки накинуті Україні Малоросійською Колєгією, згодом зліквідовано її саму, заборонено москалям купувати на Україні грунти, а голову Колєгії Велямінова, покликано, на звіт, до Петербурга. Рівночасно з грамотою до українського народу про привернення гетьманського уряду, перенесено українські справи з завідування царського сенату до колегії закордонних справ. Це був очевидний знак, що Україну знову, хочби тільки формально, потрактовано як суверенну союзницю на основі «статей» Богдана Хмельницького. Новим духом повіяло з півночі, нові надії ожили в серцях українського громадянства.

Гетьман Данило Апостол

В червні 1727 р. виїхав до Глухова царський тайний радник Наумов, з дорученням перевести вибори нового гетьмана й полкової старшини. На конференції козацькою старшиною й представниками духовенства намічено кандидатуру миргородського полковника Данила Апостола, якого й обрано гетьманом на Великій Раді, дня 1 жовтня 1727 р. Наумов залишився при гетьмані, зразу як міністр-резидент, а відтак як тайний радник - випробуване вже «царське око й ухо».

Новий гетьман Данило Апостол (1658-1734) був миргородським полковником ще за Мазепи й належав до його однодумців. В початках шведської кампанії його козацький корпус розбив армію генерала Шліпенбаха під Ерестфером, в 1704 р. оперував Апостол проти шведів у Познанщині, але в 1706 р. належав до цих українських старшин, що прихилившись до думки про українсько-шведський союз, закликали Мазепу вибити Україну зпід московського ярма. Щойно зневірившися в успіх такого союзу, Апостол відсахнувся від Мазепи й прикинувся льояльним для царя, за що затримав свій уряд і маєтности. В московсько-перській війні проводив Апостол 10-тисячним козацьким корпусом під Дербентом, а хоч заєдно був щирим, українським патріотом, бачив рятунок для України тільки в приспанні сторожкости північного ворога. Обраний гетьманом, Апостол, вже як 70-літній старець кинувся з запалом до праці над очищенням атмосфери, що її залишила по собі кількалітня господарка Малоросійської Колєгії. В першу чергу перевів зміни на становищах полковників і генеральної старшини, окружаючи себе колишніми мазепинцями, та людьми, що їм добро України лежало на серці. Між іншими, гадяцьким полковником став тоді заслужений літописець Гетьманщини Григор Грабянка, на лубенське полковництво сів син гетьмана Петро, автор прецікавих спогадів, написаних з великим знанням тогочасних політичних відносин, французькою мовою.

В 1728 р. поїхав Апостол до Петербурга, де при нагоді коронації Петра II, добився так зв. «Рішительних пунктів», що нормували правно-державне становище України. В своїй основі вони спиралися на переяславських «статтях» Б. Хмельницького, а хоч у цілому й подробицях далеко відбігали від ідеалу державної суверенности України, всеж таки закріплювали за нею права автономної країни. Гетьманові дозволено м. і. входити в переговори й дипльоматичне листування з найблизшими сусідами - Польщею й Кримом, для полагодження пограничних справ. У військових справах узалежнювався гетьман від московського полевого маршала; генеральну старшину мала вибірати сама старшина, але затверджував її цар. Державними фінансами мало завідувати двох підскарбіїв - один свій, а другий москаль. Крім реєстрових козаків розпоряджав гетьман усього трьома наємними полками. Найвищою судовою інстанцією на Україні був шестичленний Генеральний Суд, складений з українців і москалів порівні. В «пунктах» зроблено деякі полекші для українського промислу й торговлі, але мито від ввожених на Україну товарів призначено для царської скарбниці. Москалям дозволено набувати землі на Україні, але підчинено їх гетьманській владі. Для повного безпеченства в тому, що гетьман не піде слідами Мазепи й не «зрадить», затримано його сина в Петербурзі, як закладника…

На загал «Рішительні пункти» не вносили нічого нового в устрій України, але бодай нормували відносини й зануздували анархію московських зловживань, що розшаліла на Україні після Мазепи. Особливо корисно відбивають вони на тлі занепаду державно-правних відносин України з часів гетьмана Скоропадського.

Спіраючись на відносні статті «Рішительних пунктів», Апостол перевів т. зв. «генеральне слідство про маєтности», після якого управильнено запутані справи землеволодіння на Гетьманщині. Трьохлітня праця гетьманських комісарів (1729-1731) зясована в десятках тисяч протоколів, унормувала нарешті питання державних (рангових), муніціпальних, церковних, манастирських та приватних земель, усталювала їх державні, службові, та податкові повинности, одним словом провела важну роботу, що незроблена дотепер, доводила край до анархії, а змагання до розбудови господарства й хліборобського промислу, засуджувала на безплідність. Апостол, сам добрий господар, з великим купецьким хистом, старався в першу чергу підняти край під господарським оглядом, особливо підтримуючи старшинсько-купецьку верству громадянства, від якої надіявся більшої користи аніж від поміщицько-шляхотської, що нею так дуже опікувався Мазепа.

Усталивши справи землеволодіння, Апостол багато уваги присвятив подвигненню української торговлі, виєднуючи в царського уряду великі вивозні полегчі, свободу рухів українських купців за українськими паспортами, легкі кредитові умови та підтримуючи українських купців у їх боротьбі з чужинецькою конкуренцією. Управильнивши економічні відносини в краю. Апостол міг врешті подумати про державний бюджет України в сумі 144.000 карбованців річно. Основою приходів зробив Апостол мито від вивоженого з України сирівця, а видатки розділив на адміністрацію, наємне військо та зброєння.

Взагалі в усій праці Апостола на гетьманському становищі пробивається далекозорість зєдинена з багатим досвідом життєвої практики. Знаменитий полководець в час воєнної завірюхи, вмів бути негіршим господарем-організатором, підприємцем, промисловцем й нарешті вирахуваним купцем.

«Рішительні пункти» були, нажаль, одиноким здобутком Апостола в політичній ділянці його діяльности. З замашками царського уряду на використання козаків як робучої