



Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України - Колектив авторів
7. Двостороння реституція застосовується і в тих випадках, коли обома сторонами правочину є малолітні. Але як виняток із загального правила ч. 1 ст. 216 ЦК у разі неможливості повернення майна в натурі відшкодування його вартості грошима проводиться батьками (усиновлювачами) чи опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було передане за цим правочином, сприяла винна поведінка зазначених осіб (тими із батьків, дії чи бездіяльність яких мають ознаку вини. Ті з батьків чи інших відповідних осіб, вина яких відсутня, не повинні відшкодовувати грошима вартість отриманого, яке не може бути повернуте. За відсутності вини зазначених осіб відшкодування вартості одержаного за правочином, укладеним з обох сторін малолітніми особами, якщо повернення одержаного в натурі неможливе, не проводиться. Наявність спеціального правила ч. 5 ст. 221 ЦК та незазначення в ньому про відшкодування майнової та моральної шкоди не виключає відшкодування майнової і моральної шкоди на підставі загального правила ч. 2 ст. 216 ЦК, бо ч. 5 ст. 221 ЦК установлює особливі правові наслідки недійсності правочину тільки стосовно можливості відшкодування вартості отриманого. Стосовно відшкодування майнової та моральної шкоди ч. 5 ст. 221 ЦК ніяких особливостей правових наслідків недійсності правочину не встановлює. Це дає підстави для застосування до недійсних правочинів, передбачених ст. 221 ЦК, загального правила ч. 2 ст. 216 ЦК.
8. Відповідно до ч. 6 ст. 221 ЦК у разі укладення правочину неповнолітнім (особою віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) з особою віком до чотирнадцяти років (малолітньою) застосовуються ті ж наслідки, що і при укладенні правочину між неповнолітніми з обох сторін (ч. 3 ст. 222 ЦК). Це означає: 1) повернення сторонами в натурі отриманого за правочином; 2) відшкодування вартості отриманого за неможливості повернення отриманого в натурі за рахунок батьків або осіб, які їх замінюють, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, що було предметом правочину; 3) відшкодування майнової та моральної шкоди на підставі ч. 2 ст. 216 ЦК при цьому не виключається, але це стосується тільки батьків (осіб, які їх замінюють), що сприяли вчиненню правочину своїми винними діями чи бездіяльністю.
Стаття 222. Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності1. Право чин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.
1. Правочин, що вчинений неповнолітньою особою за межами її неповної цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника може бути схвалений цими особами відповідно до ч. 1 ст. 221 ЦК, що виключає в подальшому визнання правочину судом недійсним. На таке схвалення повністю поширюються правила абзаців першого та другого ч. 1 ст. 221 ЦК про суб'єктів, що можуть схвалити правочин (у цьому випадку замість опікуна правочин може схвалити піклувальник), про способи схвалення, строки схвалення. У випадках, передбачених ст. 71 ЦК, схвалення піклувальником правочину, в якій би формі воно не відбувалось, можливе тільки за умови одержання дозволу органу опіки та піклування.
2. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її неповної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, є оспорюваним. Він може бути визнаний судом недійсним. Позов про визнання такого правочину недійсним можуть пред'явити особи, що мають право давати згоду на вчинення правочину, — орган опіки та піклування, а також члени сім'ї, близькі родичі, інші заінтересовані особи, в тому числі і неповнолітня особа, що вчинила такий правочин. Такий позов може бути пред'явлений та задоволений також у випадках, якщо при схваленні правочину були порушені вимоги ч. 1 ст. 221 ЦК.
3. При укладенні правочину з обох сторін неповнолітніми застосовується те ж за змістом правило ч. 3 ст. 222 ЦК, що й загальне правило, передбачене ч. 1 ст. 216 ЦК (двостороння реституція та відшкодування одержаного за неможливості повернути в натурі за цінами, що існують на день відшкодування).
4. Якщо ж у неповнолітнього немає достатніх коштів для відшкодування вартості одержаного за правочином у зв'язку з неможливістю його повернення в натурі, батьки (усиновлювачі), піклувальник зобов'язані відшкодувати іншій стороні збитки за умови, що вони своєю поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину. Тут законодавець відступив від загальної чотирьохкомпонентної