Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький
I редактор, і сутрудовники „Світла" повінні ж знати, що в дитячому мозку в школярів лежить вже готовісінький матеріял слів, набраних од батків, що слова — це ж образи, схопляні через прийняття вражіннів од околишніх предметів та обставин своєі місцини, і вже лежять напечатками, як в фотографіi, в великому скупчувальному мозку, де само по собі нема ні — помешканя, ні окремо, окремий, ні кроків. А вчителі повинні примитиковувать свою мову до готового природнього запасу в головах дітей, до мови школярів, а не до книжньоі галицькоi чи великоруськоi мови.
А тимчасом в „Світлі", не вважаючи на загалом гарну мову врівні з другими журналами, скрізь натикаєсея на чудні галицькі слова: є там і „обговорювати (— оббріхувать замісць — обмірковуть), і оголошувати, оголошення (оповіщать, оповістка), юнацтво (молоднеча), юнак (парубок), розрахувать; є навить галицька каррикатура, — відчував (почував), відповідав — одповідав. А в д. Я. З—кевича є ще кращі штучки, зовсім таки не педагогічні, як от: відокремлення — одопрічність, відчувалося — почувалось, змагання зберегти сили (споръ, лайка, замісць — силкування); це якраз так, як у пр. Грушевського й Шерстюка; примусово — силувано, виконує — здійснює, й инча страшна нісенітця, котрі місце в Літ. Наук. В—ку, а не в педагогічному журналі для украiнських вчителів. „Світло" не навчить мови, а збавить мову наших сільських вчителів через... свою тенденцію.
Мова в статті д. Чепіги; „Увага і розумовий розвиток дитини", стоiть окроми од усіх статтів, не вважаючи на йіі важний зміст. Перші дві давніші його статті навить неможна було гаразд зрозуміть, за що йде мова. Цілі фрази в йіх були ніби виписані с книжок, де часом траплялись такі, що між ними не було ні якого логічного порядка, неначе вони були вихопляні то в одному місці, то в другому й механично стуляні докупи. В ці останні статті мислі вже виложені принаймні логічно, і можна розібрать, за що йде мова. Але і в ці статті все одгонить чимсь сирим, неначе мислі виписані звідкільсь, вихопляні сирцем і скомбіновані та стуляні докупи в рядки ніби механично. Так і видно, що талановитий автор, здатний до абстракційного думання й маючий потяг до философіі, ще гаразд не перетравив в своі голові (не переварилъ) цієї ваготи думок таких вчених, як проф. Сікорський, Р. Гауп, або Дж. Стюарт Міль; і в його статтях ми бачимо неначе вихопляний буквально самий оригінал тіх вчених з йіх вченою мовою, до котроі ще не досягла украiнська, не дуже—то развита мова. Усе це схоже на переклад та ще й на галицьку, а не на украiнську мову. Авторові треба передніше добре вивчити предмет, свідомо перетравить (переварить) зміст його, то потім вже буде легше виложити це усе в формах мови, білше самостійних, і все це тоді вийшло б багато простіше й ясніше. Авторові треба писати так, як пишуть в гімназіях „переложенія", це б то переробку „своiми словами" статтів, або оповіданнів, написаних книжньою мовою. І тільки тоді його статті будуть простіші, ясніші й популярніше написані.
Про мову д. Чепіги неможна навить говорити, та ще й на лихо він збився на полонізми й па галицьку книжню мову; в його скрізь стоіть: примусований (силуваний), затримувати (задержувать), зокрема (особливо, особніше (сквир. пов.), польське—дотик (доторкання), почуття (лучче б вже писати—осязання, церков. сл.), виконання — здійснення; та ще він пише слово штучний в тямі—робляний по — галицькому, а воно на Украіні значить—прекрасний, искусно сдЪланный. От і розбірай, як знаєш! В його все виходе, ніби примусовне, де б то по-нашому — силуване й робляне, та ще й чудернацьке.
Ми покажемо кільки чудних хиб в самі його украінські мови, як от: складувати — складать, (велик.-рус. складывать), обмежується, треба казать — обмежовується; слово — уявлювання виведяно од глагола уявлювать, якого нема в украін. мові, а є тільки — уявлять та уявить, як неможна виводить слова — прославлювання, бо в мові нема нігде слова прославлювать, а є тільки слова — прославлять та прославить. А як ймення предметні (сущест.) виводяться найбілше од дієсловів вида закінченого, то треба писать — уявлiння, як от народні слова топління, мочіння, а не уявляння: бо є ж різнація між словом — спасіння (за терпіння Бог дасть спасіння) і словом спасання на водах. Пізнати предмет — як пише автор, буде не по-украiнському, бо кажуть в колядці: „Ніхто тиі не дізнався божоі тайни, як дізнались два янголи, з неба летячи". Треба писать - дізнався (узналъ), дізнання за щось (познаніє). Вчуття — це зовсім і не почування, і не — ощущеніе, а те, що чоловікові тільки вчулось, як він часом не дочуває добре, це б то не те, що і справді було, а щось инче, що тільки здалось, вчулось комусь. Автор скрізь переплутує слова: почуття, чуття, почування. Почування (народнє) — чувство, чуття — слух, почуття це—ощущеніє, бо кажуть же: я чую, я чуткий на вухо, і кажуть— я чую холод в ногах, почув холод в пальцях; а для однієі вже одлйчки слова чуття — слух треба б писать — почуття холода в тілі, це б то—„ощущеніе" холода. Од слова — почувать вид закінчений буде — почутить, почутив щось {В Харківщині та й на Південні Волині замісць слова — опамятався, кажуть — очутився (в д. Грінченка і в заслав—пов.)—опомнился.}.
Є в „Світлі" ще одно невдатне й препогане галицьке слово — „приблизно", складяне с цер. слав. — приближатися, а в великор. мові є слова — приблизительно. Це без приставки — близно та й близительно зовсім чудне. В нас є слово — наближаться, наближиться. Кажуть: „не совайся до мене! не наближайсь! бо як дам кулаком, то й ноги задереш. Од цього дієслова можна вивести наріччя — наближно, але найкраще б
