Криве дзеркало української мови - Іван Семенович Левицький

Решта періодичних украiнських виданнів видається украiнською мовою з украiнською синтактикою й з украiнськими етимологічними формами й кулішевим правописом або тільки з однією точкою над і, або з двома точками для назначування ї йотированого, „Рілля", „Світова Зірниця" й украiнський одділ в „Почаєвcькихъ ИзвЪстiяхъ" видаються дуже гарною народньою мовою і дуже добре й педагогічно примитиковані до невеликого розвитку селян. „Дніпрові Хвилі", „Світло", „Рада" таксамо, загалом сказавши, видаються доброю украiнською мовою, але не скрізь в статтях однаковою: де трапляються статті або дописи з Галичини, там буває неначе накладана датка: зараз око натикається на якусь инчу, не народню, якусь робляну синтактику; слова поскладяні по латинських зразцях, неначе перетасовані, а далі підуть — від, майже, сей, рестораціi й инча нісенітниця. Галицькі кореспонденціi треба доконешно виправляти, або й перекладать на украiнську мову, щоб не нашкодить нам, не сьмішити публіки й не одхилять йіі од украiнських виданнів. І галичанам нема чого зобіжатись за це, бо в нас публіка завсім инча, і вона знає тільки мову свого народа та мову украiнських классичніх пісьмеників. Само по собі в ціх органах зразцевою украiнською мовою з йіі усіма формами пишуть тільки талановитіші літератори, котрі ніколи не приймали галицькоi сістеми змішування двох мов в одну загальну книжню мову, як от д. Л. Пахаревський, Т. Осадчий, д. Єфремов, д. Комаров, д. Жебуньов, проф. Кримський. В инчих сутрудовників, котру статтю ни розгорни, передніше од усього стякаєсся з модніми польскими слівцями або й галицькими, а не з одповідніми йім украiнськими.

От приміром вже в 1-му номері „Світла" за 1910 рік в передні статті „Наші завдання" стоять слова: неграмотний — непісьменний; единий вихід ми бачимо „в змаганнях" до освіти; тут замісць — в потягах, в силкуваннях стоіть слово змаганнях, це б то — в „спорахъ", в сперечаннях, або й лайці: це совсім так, як в Історіi Украiни проф. Грушевського.

Розгортаємо й читаємо статтю д. Гр. Шерстюка, написану гарним жвавим стилем, і тут намощено от такихъ спотикачів: „одстоювали" широкі „кола" людности (встоювали за широкі масси, гурти,.., національне „чуття" — (національный слухъ) — почування; переконали б —(польське) пересвідчили; впевнили рух (польс) — рушіння, прагне (польс.)— жадає, на перешкоді — на заваді, навіч — уявки, злочинця — (польс.) лиходія, пожиточною — (польске) корисною, також — таксамо; роскривати очі — росплюшать очі, яскраво — яро, искряно, окремішність — опрічність, окромішність (це мій неологізм, перевернутий на галицькй лад), завдячувати — дякувать, прикростей — прикростів, зупинитись — спиниться, старанно — вважливо, оздоблено—(польск.) прикрашено, с спочуттям — с спочуванням, статей — статтів; його (Грінченка) змагання будуть нашими змаганнями: це в перекладі буде: його сварки будуть нашими сварками, а не силкуваннями. Ця плутанина мови нагадує плутану мішану мову д. Петлюри. Автор певно хапав свою мову не в Полтаві на Кабіщанах, або Павленках, а виписав ці старі давні мариновані консерви мови з Австріi, бо широка публіка й наш народ не втямить, що то за „споры" (силкування) булы в д. Грінченка, котрі стали й нашими „спорами". Треба було сказать — силкуваннями. Чи можна ж на цей раз винувать нашу публіку?

Розгортаю книжку далі й читаю статтю д. О. Руссовоі, і тут бачу плями в мові, звичайні в усіх йіі писаннях: в охоронних школах (ecoles gardiennes) — це б то доглядальних школах; він, них — од йіх, рахування — лік, лічіння; майже — сливе, врахувати — перелічить, лягло тягарем — вагою, відокремилась — одопрічнилась, одокромилась; мешканців,— (пол.) жителів, жильців; окремою — опрічньою; навчення — навчіння, зупиняється — спиняється, постійні — завсідні, обговорюються — обмірковуються, а не оббріхуються; виконували обовязки — сповняли, робили повинності; помешкання — (польск.) квартира, житло: мусить бути — (пол.) повинно буть, рух — (пол.) рушіння. І в ці статті якийсь винігрет, вихопляний з галицьких книжок. І скрізь у статті стоiть від замісць — од. Д. Руссова й досі пише неначе для загинувшоі через таку погану мову „Громадськоi Думки", ще й досі не покинула своєі шкодливоi для Украiни тенденціi. Збавила вона й свою „Географію Украіни", отим від: (від хати, відкрив, і т. д. так що сільські школярі не розбірають цього й кажуть міні, що це видь. хаты, видъ оселі, це б то лице, фасад, передній план. Це гарна украiнська педагогія! В д. С. Черкасенка („Зануда" ст. 41) мова чистіша, але й тут є маринати, як от: довкола — навкруги, роспачливого (польс.) життя — одчайного; сестри стислись, згускли до фізичного вчуття; (я нічого тут не разберу); Михайло мешкав — жив, кватирував; не рухаючись, не ворушачись; руки рухались — руки ворушились, рушались, також, і т. д. І скрізь у його стоiть замісць — од, від, але мова в його все таки трохи краща, ніж у передніше згаданих мною добродіiв. Та і в решті в усіх статтях в ці книжці мова чистіша, ніж у д. Шерстюка та д. С. Руссовоі, котрі ніби зумисне заповзялись робить пропаганду на Украіні галицькоi книжньоі мови з йіі полонизмами. Д. Шерстюк та д. Руссова, як і пр. Грушевський, через свою тенденцію, однією рукою будують, а другою руйнують нашу пісьменську справу.

Перечитав я першу книжку „Світла" за 1911 рік. Що стосується до зміста статтів, то треба сказати, що ця книжка складяна дуже добре; увесь матеріял примитикований дуже вдатно до сьогочасного сумного становища украінськоі народньоі школи, вся вартість котроі в наш час тільки в тім, що вона навчає дітей читать і пісати, це б то випускає йіх пісьменними і нічого не дає для розвитку йіх розуму й для проясніння йіх світогляду. Синтактика в усіх статтях украiнська, народня, бо сливе усі статті писані украiнцями, окрім першоі в книжці статті Я. З—кевича, мабуть галичанина, (а може то и сам Шерстюк) написаноi такою галицькою мовою, що цього писання неварто було б і друкувать у книжці для украiнських вчителів. Але... цей номер складав редактор д. Шерстюк, а шкодливі тенденціi його нам відомі добре.

За рік мова в „Світлі" зробила кільки ступінів уперед; але тільки в кількох невеличких статтях мова чиста, зовсім гарна, без усяких хиб у словах; навить у ці книжці подекуди поставляно — од, а не від. Стаття д. С. Шелухина „Школи за 2000 років до наших часів" написана гарною мовою, дуже легким