Велика історія України - Микола Голубець
Хто й коли будував ці городи, це залишиться для нас вічною тайною. Деякі городища такі великі і могутні, що до їх будови треба було сотень рук і років часу; не знаємо й незнатимемо ніколи, які могутні організатори плянували цю систему оборони й якими силами її виконали. В кожнім разі в початковій історії нашого народу це було епохальне діло: городи забезпечили наших предків від загину.
Городи стали осідками сильнішої влади. Племя, яке мало на своїй території добре укріплені городи, не тільки не боялося сусідів, але й саме могло накинути їм владу. Менші оселі мусіли признати провід городу, ставали його «пригородами». Старшина, що володів у такім городі, ставав начальником усіх сусідніх родів, їх князем. Колиж з корисним стратегічним положенням сходилося також добре положення торгове, коли город був над великою сплавною рікою, або на перехрестю шляхів, - тоді влада князя мусіла знайти признання в цілій окрузі.
На заранні історії на наших землях була вже ціла низка сильних городів, що стали столицями своїх округ. Київ і Переяслав над Дніпром, Чернигів над Десною, Турів на Поліссі, Волинь - це найстарші наші столичні городи. Але хто їх заснував, які були їх початки, як далекої сягала їх влада, які території при них зорганізувалися - про все те память пропала у темряві віків.
Неясні перекази залишилися тільки про словянську державу на Волині. Передав їх арабський географ Масуді з першої половини X ст. Він пише: «Зпоміж цих народів один попереду, за давніх часів мав владу над іншими, князь його звався Маджак, а сам нарід звався Валинана. Цьому народові за давніх часів корилися всі інші словянські народи, бо влада була його й інші князі його слухали». Валинана це імовірно волиняни. Над Бугом був колись город Волинь, залишилося по ньому оборонне городище. Тут була найдавніша столиця волинської землі.
ПОЧИНИ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
Київ, мати українських городів
Зпоміж усіх городів України перше місце зайняв Київ. Літописець називає його матерю українських городів. Своє значіння Київ завдячував передусім незвичайно корисному географічному положенню. Дніпро, над яким стояв город, був одним з головних комунікаційних шляхів східньої Европи, - від передісторичних часів ішла туди жива торгівля. Недалеко Києва впадають до Дніпра дві його головні притоки, з правого боку Припять, з лівого Десна; це ще збільшало вагу Києва, робило його осередком місцевого торгу і господарського життя. До зросту Києва немало причинялася родючість полянської землі; один з літописів оповідає, що земля була тут така буйна, що як кинено у неї раз зерно, то й на другий рік сама родила. Тому у полян, скорше як у інших племен розвинулося хліборобство.
Початки Києва можна прослідити до камяної доби. Вже в часи палеоліту існували тут людські оселі; з часів неоліту залишилися багаті останки, нпр. ненарушена печера з кремяним знаряддям, останками посуду, слідами огнища та їжі. У пізніші часи була тут уже людна оселя; деякі учені здогадуються, що «Дніпрове місто» готів, це саме Київ. У східніх, подорожників Київ називається Сомбат, ця назва дотепер невияснена. Араби знають вже нинішє імя города, вимовляють його «Куяба».
Наш літопис зберіг лєгендарні оповідання про заснування Києва. Назву міста нарід виводив від імени основника. Кия. Але хто був Кий, про це були різні оповідання. Одні уважали Кия перевізником на Дніпрі, «біля Києва був тоді перевіз з другої сторони Дніпра; тому казали - на перевіз на Київ».
Інший переказ говорить про Кия та його двох братів. «Були три брати, одному на імя Кий, другому Щек, третьому Хорив, а сестрі їх Либедь», оповідає літопис. «Кий сидів на горі, де сьогодні Боричів яр, Щек сидів на горі, що нині називається Щекавиця, а Хорив на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця. І поставили город на імя найстаршого брата і дали йому імя Київ». Літописець не приймає переказу, немов то Кий займався перевізництвом. «Несвідомі кажуть, що Кий був перевізником. Якби Кий був перевізником, не ходив би до Царгороду. А Кий княжив у своїм роді і як прийшов до царя (візантійського цісаря), то як кажуть, цар показав йому велику шану. А як вертався, прийшов до Дунаю, полюбив це місце, побудував малий городок і хотів осісти зі своїм родом, але не дали йому сусідні мешканці. Ще досі дунайці називають це городище Києвцем. Кий вернувся до свого города Києва і закінчив своє життя; і брати його Щек і Хорив і сестра їх Либедь тут померли».
В деяких текстах літопису (а саме у перемиськім літописі, якого звістки використав польський історик Длугош), оповідання про трьох братів закінчено так: «По смерти Кия, Щека і Хорива сини їх і внуки, що походили від них у прямій лінії, княжили многі літа». Отже були перекази і про наступників перших князів про цілу київську династію.
Перекази та історія
Переказ про Кия, це так званий етимольогічний міст: від імени города витворено постать основника міста; таксамо римляни від назви Риму видумали імя Ромуля. Перекази про початки Київа записано тоді, як город існував вже кілька століть; важко вже було відкрити все давно забуте минуле. Для нас це не історія, а лєгенда.
Але київські перекази вірно віддають загальне тло, на якому творилась держава. Київ певно зразу був малим городком, який побудував якийсь осадник зі своїм родом. Так повставали усі наші оселі й городи. Поселенці по якомусь часі не могли поміститися разом і тому частина їх переселилася на сусідні місця, - такі як Щековиця чи Хоривиця. Деякі старшини зі своїми родами мандрували ще дальше, так як Кий аж на Дунай, і там пробували поселитися. Цілком правдоподібне є також оповідання про «Київ перевіз» на Дніпрі. Мостів на ріках ще тоді не було, а що комунікація між обома берегами ріки була конечна, займалися нею постійні перевізники. Дуже можливе навіть те, що один і той сам рід протягом кількох
