ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ - Іван Іванович Огієнко
Огієнко, як глибокий фахівець, історик української мови, один з перших зрозумів, якої великої шкоди авторитетові вітчизняної науки, а передусім українській мові, може завдати вихід такого "кастрованого" з політичних міркувань "Словника":
"Європейські вчені, що тепер пильно зацікавилися українською наукою, з захопленням візьмуть до рук новий "Історичний словник українського язика" і з нього переконаються про "стародавність" української мови. Довідуємося, що навіть "Бога" пізнали українці (в своїй літературі) аж від XIV віку. Дикуни якісь! А з якою радістю стрінуть цей "Історичний словник" ті вчені росіяни (часом і поляки), що увесь час завзято твердять про "загальноруську добу" та про те, що українська мова вирізняється з неї аж з XIV віку! Буде, скажемо, нижчепідписаний розпинатися на наукових з’їздах, доводячи про стародавність української мови й т. п., а йому тепер легенько з милою усмішкою вкажуть на "Історичний словник", що починає українську мову аж з XIV віку" 2.
1 Огієнко І. Історичний словник української мови // Діло. 1930. 23 верес.
2 Там само.
І це тоді, коли росіяни, посилаючись на добротний словник за редакцією академіка І. Срезневського "Материалы до словаря древнерусского языка", майже кожне своє слово, простежуючи його етимологію, подають з XI століття, присвоївши для цього всі українські пам’ятки-стародруки.
Чи ж маємо ми право добровільно відмовлятися від усіх своїх пам’яток XI-XIII віків, з гіркотою запитує Огієнко, коли в світі давно вже визнано, що культура наша найстарша серед народів східного слов’янства?
Крім цієї розгорнутої публікації у львівській газеті "Діло" професор оперативно пише і видає окрему брошуру "Історичний словник української мови. Критико-методологічні уваги" з надією, що бодай хоч один її примірник потрапить до чиїхось небайдужих рук у радянській Україні. Бо, власне, з такої надії з’явилося в цій брошурі останнє речення: "Ці зауваження Академія наук може легко виправити, адже вийшов лише перший том словника" 1.
Не виправила Академія цих зауваг, бо в Києві настав незабаром повний розгром українського словництва, як і всіх науково-дослідних українських інституцій у цілому.
А ось ці фрази з листа до М. Возняка у Львів сприймаються не інакше, як біль душі великого вченого-українознавця: "... до Словника не внесено українських пам’яток XI-XIII віків. Словник українську мову зачинає з XIV віку. На мій погляд, мусимо проти цього запротестувати, бо це ж сором перед усім науковим світом!" 2 (виділення мої. — М. Т.).
1 Огієнко І. Історичний словник української мови. Критико-методологічні уваги. Варшава, 1931. С. 24.
2 ЛНБ. Відділ рукоп. Ф. 400. Од. зб. 14. Арк. 5.
Та що могла зробити ця людина — учений-емігрант, вигнанець з рідної землі, голос якого в материковій Україні через залізний заслін радянських кордонів практично ніхто не міг і почути. Йому залишалося одне: брати ручку з чистими стосами паперу і починати писати. Писати справжню, чесну, науково вивірену, не сфальсифіковану, не замішану на ідеологічних догматах історію української мови. З надією, що колись вона потрапить до рук тих, кому призначалася — українському студентству, учнівству, вчительству.
Огієнкова "Історія української літературної мови" вийшла друком у Вінніпезі 1949 року. І весь цей час про неї в українському радянському мовознавстві практично зовсім не згадувалося. Не могли познайомитися з цією працею навіть учені-фахівці, бо в жодній з наших наукових бібліотек всі ці роки годі її було шукати. Зате серед української спільноти за рубежем вона відразу стала дуже популярною. Передусім завдяки тому величезному пізнавальному й виховному заряду, вкладеному автором чи не в кожну сторінку. Ось лише кілька авторитетних відгуків на вихід цієї книги, надісланих на вінніпезьку адресу митрополита Іларіона від відомих сьогодні в Україні учених нашої діаспори.
Проф. Н. Положъка-Василенко (з Німеччини): "Ваша книга надзвичайно цінна. І я певна, що вона зробить велику й корисну справу: вона однаково потрібна й для тих, хто вже знав багато з того, про що пишете Ви, і для тих, кому вона відкриє очі на скарби нашої культури. Зараз і в новому, і в старому світах рівень бібліотек у галузі українознавства стоїть так низько, що безцінним подарунком читачеві є ті репродукції, що подано їх у книзі. Про те, який успіх матиме вона, свідчить такий факт: у мене вихватують сусіди її з рук, один від одного, хто почує, що я маю цю книжку, і просить її 1.
1 Лист Н. Полонської-Василенко від 10 травня 1950 року до митрополита Іларіона // Архів митрополита Іларіона у Вінніпезі. Коробка 9.
Ігор Качуровський (з Аргентини):
"Історією української літературної мови" я просто захоплений, її можна читати, не відриваючись, як роман, настільки вона живо й цікаво написана. А простота й зрозумілість викладу робить її приступною для найширшого кола читачів. Найголовніше ж, що приваблює в цій праці, — це її безтенденційність, її об’єктивна науковість" 1.
Яр Славутич (США):
"Це великої вартості книга, легко доступна кожному читачеві, звичайному робітникові і пильному науковцеві. Деякі рецензенти, які в своїй сліпій та упертій тенденційності пробують знизити вартість Вашої праці, напевно залишаться смішними й курйозними дивоглядами" 2.
1 Нова праця митрополита Іларіона: голос читачів // Слово Істини. 1950. Ч. 8 (32). С. 25-26.
2 Лист Яра Славутича від 30 жовтня 1950 року до митрополита Іларіона // Архів митрополита Іларіона у Вінніпезі. Коробка 9.
Книга виявилася настільки популярною, а попит на неї — не задоволеним, що товариство "Волинь" у Вінніпезі
