Лікар та душа. Основи логотерапії - Віктор Еміль Франкл
Розглянемо конкретний приклад. Припустимо, якийсь чоловік зауважує, що врода його партнерки «дана» йому настільки, наскільки він перебуває в конкретному стані, а саме стані сексуального збудження. Він з’ясовує, що з послабленням збудження краса та естетична вартість кудись випаровуються. Тож на цій підставі він доходить висновку, що вроди насправді немає, це лише наслідок викривлення сприйняття надмірною чуттєвістю. Отже, органи його сприйняття не є чимось об’єктивним, це тільки відносні вартості, що залежні від конкретного стану його організму і піддаються його ж суб’єктивним інстинктам.
Але цей висновок помилковий. Безсумнівно, конкретний суб’єктивний стан є необхідною умовою для того, щоб певні вартості були взагалі очевидні. Безперечно, певна сприйнятливість є необхідним посередником чи органом18 для сприйняття певних вартостей. Тільки це в жодному разі не спростовує об’єктивність вартостей, а радше їх передбачає. Естетичні та етичні цінності також є предметами сприйняття і, щоб бути зрозумілими, вимагають адекватних дій. У цих діях одночасно відкривається трансцендентність усіх цих об’єктів щодо пізнання, яке їх сприймає, а отже, відкривається й об’єктивність. Це, однак, не змінює наведеного раніше факту: наші цінності, так само як філософське ставлення в кожній конкретній ситуації, дають змогу нам бачити лише певний сегмент світу. Іншими словами, наше бачення обмежене нашою індивідуальною перспективою. Можливо, наші обов’язки містяться в кожному окремому завданні й щоразу змінюються. Об’єктивні цінності стають конкретними обов’язками, сприймаються у формі щоденно змінних вимог та особистих завдань.
В основі цих завдань певні значення, що можуть бути зрозумілі тільки через виконання цих завдань. Цілком можливо, що цілісність, з якої випливають усі конкретні зобов’язання, ніколи не стане очевидною для окремої людини, обмеженої перспективою своїх повсякденних обов’язків.
Кожна людина становить щось унікальне. Кожна ситуація в житті відбувається лише один раз. Безпосереднім завданням будь-якої особи є сприйняття цієї унікальності та неповторності. Таким чином, кожна людина в будь-яку мить може мати лише одне завдання. Ця неповторність визначає абсолютність саме цього завдання. Тому світ цінностей сприймається з погляду особистості, але для конкретної миті є лише одна відповідна перспектива. Тож абсолютна правдивість існує з огляду на відносність окремих поглядів.
Тому ми спробували опонувати базовому скептицизму, наявному в наших пацієнтів, навівши контраргументи, здатні послабити етичний нігілізм. Такі роздуми часто постають як додаткові, коли намагаємося розкрити повне багатство світу цінностей, зрозуміти його різноманіття та обсяг. Незважаючи на наші погляди про особливе завдання, люди також мають бути готові до змін. Іноді трапляється, що, попри всі докладені зусилля, завдання не посувається вперед, тоді як інше, зі своєю системою цінностей, здається гідною альтернативою. Людина повинна культивувати гнучкість, щоб мати змогу перемкнутися на іншу групу завдань, якщо вони пропонують можливість утілення цінностей.
Наскільки часто хтось із наших пацієнтів оплакує своє життя, яке, за його словами, позбавлене сенсу, оскільки його діяльність нібито не має важливого значення. У такі миті варто звернути увагу на те, що насправді наша професія чи кар’єра не є найважливішими. Вирішальне значення має те, як ми працюємо та наскільки реалізуємося там, де перебуваємо. Важлива не кількість повноважень, важливо, як ми їх виконуємо.
Проста людина, яка старанно виконує завдання, поставлені перед нею роботою та родиною, незважаючи на своє «непримітне» життя, є «важливішою» за «великого» державного діяча, який може вирішувати долю мільйонів одним підписом, але рішення якого мають погані наслідки. І будь-який неупереджений суддя оцінить таке «незначне» життя вище, ніж, наприклад, життя хірурга, якому довірили своє здоров’я багато хворих, але який виконує свої обов’язки без належного усвідомлення величезної відповідальності.
Цінності, які втілюються в творчих діях, ми називатимемо «творчими». Крім них, є ще й такі, що втілюються через досвід — «цінності досвіду». Саме вони втілюються через сприйнятливість до світу, наприклад до краси природи чи мистецтва. Не слід недооцінювати повноту сенсу, яку такі цінності надають людському життю. Особливе значення такого моменту в житті людини може бути перевершене просто інтенсивним досвідом, який вона переживає і який незалежний від будь-якої дії. Якщо хтось у цьому сумнівається, нехай порозмірковує про таку ситуацію. Уявіть, що в концертному залі сидить меломан, слухаючи улюблену симфонію. Його охоплюють незвичайні емоції, він відчуває особливу красу. Припустимо тепер, що в цей момент ми запитаємо, чи його життя має сенс. Він відповість, що варто жити хоча б задля таких неймовірних митей. Бо хоча це лише одна мить, але всемогутність життя може вимірюватися її величчю: висоту гори вимірюють не якоюсь із численних западин, а найвищою вершиною. Для життя також вирішальними є вершини, і одна мить може наповнити сенсом спогади цілого життя. Запитаймо альпініста, який бачив захід сонця серед вершин, у якого від величі природи аж затамувало подих, чи після такого досвіду його життя може видаватися позбавленим сенсу?
Можемо також запропонувати третю категорію можливих цінностей. Життя може набути сенсу навіть без багатого досвіду. Третя група цінностей виявляється безпосередньо в ставленні людини до обмежувальних факторів свого життя. Сама відповідь людини на ці обмеження може створити новий вимір цінностей, які, безсумнівно, належать до найвищих. Таким чином, жалюгідне існування, бідне на творчість і досвід, усе-таки ще дає останню і фактично найкращу нагоду для реалізації цінностей. Їх ми називатимемо «цінностями ставлення». Важливим є ставлення людини до незмінної долі. Нагода втілити цінності «ставлення» виникає тільки тоді, коли людина опиняється в ситуації конфронтації з непоборними тяжкими обставинами, які можна тільки прийняти. Спосіб, у який вона нестиме свій хрест, мобілізувавши мужність та гідність, які допоможуть їй витримати страждання, стане мірою її сповнення.
Як тільки ми додали цінності ставлення до переліку можливих сенсів життя, стало очевидним, що людина завжди зможе віднайти сенс свого життя. Життя людини зберігає свій сенс до її останнього подиху. Ми зобов’язані втілювати життєві цінності, навіть якщо це виключно цінності ставлення. Доки маємо свідомість, доти маємо й відповідальність. Ця відповідальність залишається з нами до останньої миті життя. Неважливо, наскільки складним є життя, завжди можна звернутися до цінностей ставлення. Тож наше початкове твердження, що бути людиною означає бути свідомим та відповідальним, набуває підтвердження в моральній сфері.
Протягом життя нагода втілювати цінності з тої чи іншої групи може змінюватися погодинно. Іноді життя вимагає від нас творчості, іншим разом необхідно звернутися до досвіду. Одного разу ми
