Про козацькі часи на Україні - Володимир Боніфатійович Антонович

За таке діло, очевидячки, треба було сподіватися кари від уряду. На запомогу киянам йшла ватага під проводом Жмайла. Понад Дніпром, на межі сучасних Київської і Херсонської губерній, вона зустріла польське військо. Біля Курукового озера, на урочищі Медвежі Лози, польський гетьман Конецпольський обложив козацький табір і примусив козаків до умови 1625 р. Вся ця кампанія, хоч і не вельми корисна була для козаків, але ж і не зовсім нещасна. Хід війни, а разом і пункти умови записані учасником цього походу. Козаків примушено скинути Жмайла і обрати нового гетьмана Михайла Дорошенка. Усе військо пристало на умову, запропоновану польським гетьманом, і ствердило її присягою, а обраного гетьмана затвердив польський гетьман.

В Куруківській умові поставлені ясно дезидерати однієї і другої сторони. Ця умова важна, таким робом, схема. Всіх пунктів умови п'ять: 1) за козаками зоставлено їх громадський суд; 2) право вибирати гетьмана або старшого Запорозького війська; 3) поляки зобов'язались платити реєстровим козакам 60000 золотих річно; зате 4) обмежено число козаків шістьма тисячами і 5) козаки обіцяли не робити нападів на турків і спалити всі свої чайки. Тепер виявилося, що багато козаків живе по селах, якими володіла шляхта, тому їх примусили або виселитись до дванадцяти тижнів, або признати себе кріпаками пана. Козаки повинні були виключити із реєстру цілу масу сільських людей, які зроду не були кріпаками, а яких прийнято в козацьку громаду.

Польський уряд завше стояв на перших трьох пунктах умови, а козаки обстоювали всі. З того мусила виникнути знову реакція. Козаки добивалися права захищати селян, уряд же вимагав, щоб козаки не встрявали у релігійні справи.

ЧЕТВЕРТА ГЛАВА

Помилки польського уряду щодо козаків. Гетьман Михайло Дорошенко. Гетьман Тарас Федорович-Трясило. Гетьман Іван Петрaжицький-Кулага. Митрополит Петро Могила і висунення релігійної свободи. Сулима, зруйнування Кодака. Повстання гетьмана Павла Бута-Павлюка, Острянин і Гуня (1638).

Ми зупинилися на Куруківській умові. Ця умова обмежувала козаків такими межами, в які хотіла поставити цей стан Польща, коли козацьке військо вважалося найманим і обмежене було числом 6000 чоловік. Від цього стану строго була відрізнена вся інша людність краю, яка повинна була відбувати всі повинності і ставала кріпаками. Останній пункт умови був найважніший і найбільш болючий задля українського народу. Через те на цій умові не Можна було довго встояти. І ми бачимо, що народ раз у раз шукає виходу із свого гіркого становища: упродовж тринадцяти років, від Куруківської умови до року 1638-го, ми зустрічаємо цілі чотири повстання, які щораз ростуть і захоплюють усе більшу і більшу частину народу, а нарешті повстає увесь народ поголовно і бореться із таким неможливим станом речей.

У своїх відносинах до України польський уряд робить таку помилку, яку роблять усі нерозвинені уряди, що живуть тільки сучасним, а не дивляться на будучину. Ця помилка того уряду така: що він не вважає себе заступником цілого народу, а тільки одного якогось стану. Тим часом кожний уряд повинен бути репрезентантом усіх народів і всіх станів своєї держави; інакше, коли він стає тільки репрезентантом якої-небудь партії, не дбаючи зовсім про другі, такий уряд завжди слабне, викликає у підданців спершу байдужість, а потім і ворожі відносини. Отаку помилку робить польський уряд: він дбає тільки про шляхетський стан, спричиняється до трудного становища решти людності і викликає ворожі відносини до себе.

Є ще й друга помилка польського уряду. Він не спиняється перед протестом підданих, не звертає найменшої уваги на них, а сподівається придушити бунт і карою на неслухняних зберегти престиж своєї влади. Кожний нерозвине-ний уряд дуже часто стоїть тільки за блиск власного авторитету, не слухає того, що говорять йому піддані, а великими карами приневолює виконувати те, що йому самому до вподоби. Кожна така велика кара викликає ще більшу реакцію, скоро реакційні елементи наберуться сили, і, нарешті, по довгій боротьбі справа кінчиться або тим, що уряд зрозуміє своє призначення та власну користь, поступиться своїм престижем і задоволить усі стани, або ж ціла народна маса повстає за свою кривду і нівечить до краю навісний лад. Чим репресії уряду більші, тим більшої можна сподіватися реакції.

Такі помилки робить і польський уряд. Він дуже дбає про свій авторитет, давить кожне повстання оружною силою, всю старшину карає тяжкою смертю, а народну масу - тяжкими репресіями та кріпацтвом і замість покірливості викликає все більші протести. Добутком цього за тринадцять літ бачимо чотири згаданих страшних повстання і нарешті повстання Хмельницького. Переглядаючи факти цієї боротьби, ми бачимо, що від року 1625-го (коли утихомирено повстання Жмайла) до року 1638-го (коли здавлено повстання Острянина) не проходить трьох-чотирьох років, щоб не спалахнуло козацьке повстання.

Польський уряд умів так діло вести, що коли не всіх, то частину реєстрових козаків мав по своїй стороні. Таких прихильників польського уряду найбільш було між козацькою старшиною. Звичайно, серед реєстрових були такі, що держали сторону уряду і стежили за останніми, які приставали до повстання.

Другу групу складало козацтво нереєстрове, тобто запорожці та селяни. Ці стояли завжди за те, щоб по всій Україні знесено кріпацтво і знищено шляхту, щоб усьому поспільству надано такі самі права, які мали реєстрові козаки, та щоб громадське життя засновано на тих принципах рівності та волі, що панували на Запорожжі. З того боку запорожці не відрізняли себе від посполитих і завжди трималися з ними разом.

За Конашевича і після смерті його всі ті, що не хочуть попасти в кріпацтво, утікають на Запорожжя і звідтіль починають рух. Характер повстання завжди той самий. Скоро людей на Запорожжі починає більшати, зараз там вибирають гетьмана, якого, звичайно, уряд польський не стверджує. Потім запорожці йдуть на Україну, скидають того гетьмана, що його призначив польський уряд, а потім того і починається вже війна.

Після Куруківської умови поляки вимагали, щоб козаки скинули гетьмана Жмайла і вибрали другого. Таким гетьманом вибрано Михайла Дорошенка, який підписав Куруківську умову (1625 р.). Про цього гетьмана ми знаємо небагато. Можна думати, що він вийшов із звичайних козаків, через те що був неписьменний; на умові він не підписався сам, а за нього підписався якийсь другий козак. Він був відомий польському урядові, бо під Хотином їздив від Сагайдачного послом до польського табору. На другий рік після