Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. - Петро Гаврилович Дяченко

Засадничо згоджуюся щодо думок, висловлених Шановним автором, щодо пробоєвости полку Чорних запорожців і його окремого значення в українській армії. Але назву свою — Чорні — [полк] взяв, не взоруючись на ударні чи штурмові батальйони інших армій (і все ж не треба забувати, що П. Дяченко у вересні 1917 р. командував батальйоном смерті російської армії Тимчасового уряду, відтак саме звідси і йде, очевидно, ота назва. -Ред.).

У полку Чорних запорожців говорилося про Чорних гусарів, Гусарів смерті. Перші були в російській армії, другі — в німецькій. Із такими назвами були гусари в інших арміях. Гусари у старовину — це легка кіннота, і в історії військ згадується десь у кінці XV і на початку XVI століття в мадярській армії та ще в тих часах говориться про хорватів гусар. У нас легка кіннота мала би бути з далекої давнини, бо монголи і принесли на європейські терени взірці легкої кінноти.

Вся кіннота російської армії була формована з українських полків десь із середини XVII століття. Вичерпно переконливо пише про це Нестор Король у своїй праці "Українське козацтво — родоначальник кінного війська Московії-Росії". Після 96 сторінки цієї праці уведено назви кінних полків російської армії. Усі полки носять назви українських міст із часів заснування, а 37 з них зберегли ці назви ще до 1917 роду, як, наприклад, Сумський, Павлоградський, Єлисаветградський і т. д. А Лубенський кінний полк був один час і в українській армії.

Назва "Чорних" у російській армії давалася за бойові відзначення, і таке відзначення мав, наприклад, Олександрівський полк гусарів.

Гусари мали дуже мальовничі уніформи: жовті, сині, червоні й чорні. Особливо ошатно-пишні були даламани-ментіки — верхній одяг на плечі, багато розшитий шнурами. І в Чорному Запорозькому полку носили оті даламани, але мало хто мав. Добре пригадую сотника Бурбу, який мав даламана. Але всякі сумніви щодо взорування на ударні чи штурмові батальйони розвіє фотографія у книзі "Українська еміграція", виданій Симоном Наріжним в Празі, таблиця № 27, фотознімок 83, де генерал Михайло Омелянович-Павленко в колі старшин, а між ними і полковник Петро Дяченко в гусарському даламані. Фотокартка зроблена в таборі Пікуличи в 1920 році. Та й прапор нашого полку був чорний, сріблястим об шитий. З одного боку було нашите гасло "Україна або смерть", а під ним навхрест дві гомілки і череп над ними.

Вісті. Орган військово-політичної думки Крайової управи Братства колишніх вояків ІУД УНА в Німеччині. - 1967. — Ч. 126. — С. 95. На світлині — Валентин Сім'янців. Публікується вперше.

До Хвальної Редакції журналу "Вісті Комбатанта"

Володимир ГЛАДИЧ, майор,

командир 2-го куреня і начальник штабу потипанцерної бригади "Вільна Україна"

Ласкаво прошу помістити у Вашому цінному журналі наступне вияснення.

В ч. 4–5 "Вісті Комбатанта", мабуть, з недогляду Вш. Редакції, яка напевно має всі вірні відомості про всі бойові частини УНАрмії, лист до Редакції, поміщений на стор. 89, про те, що Окрема Протипанцерна Бригада "Вільна Україна" мала німецьку назву і не мала над собою українського командування.

Я, як б[увший] Начальник Штабу тієї Бригади, вияснюю:

Бригаду було сформовано з полонених українців, б. вояків совєтської армії, та з допоміжних поліційних батальйонів. Приймалося виключно колишніх вояків, причому підстаршинам і старшинам на місці роблено короткі усні іспити. Знаю те тому, що я належав до комісії набору від першого дня організування Бригади. В Бригаді було до 80 % придніпрянців.

Бригада ніколи не мала німецької назви, бо з німцями жодних зносин не мала, аж до часу прибуття на фронт в Чехії.

Під час організаційно-вишкільного (Німек) і вишкільного (Ґляц) періодів Бригаду підпорядковано виключно Командуючому УНА генералові. Шандрукові, який в організаційно-вишкільному часі (майже 6 тижнів) в Німеку відвідав Бригаду 3 рази.

Генерал П. Шандрук призначив командиром Бригади Генерального Штабу полковника П. Дяченка.

Етат (бюджет. -Ред.) Бригади уклав полк. П. Дяченко, а затвердив його ген. П. Шандрук.

Бригада складалася з 3-ох куренів штурмової піхоти, батереї тяжкої протипанцерної зброї, резервного куреня, зв'язкової сотні, сотні саперів, санітарних, господарських та інших частин, разом біля 3900 осіб.

8 квітня 45 р. Бригада склала присягу, яку уклав Генерал П. Шандрук, на вірність українському народові і українській державі. Під час промови до Бригади Генерал П. Шандрук підкреслив, що, мовляв, честь Вам, бо Ви є перша бойова частина УНА, яка складає присягу на вірність Україні! Під час того святкування гостювала у нас Капеля Бандуристів ім. Т. Г. Шевченка під керівництвом маєстра Гр. Китастого.

Присягу перевів о. Митрат Ф. Білецький.

При Бригаді чи в Бригаді не було жодного німця, навіть зв'язкового, одного разу з ген. П. Шандруком приїжджав до Бригади німецький полковник Л. Вольф, щоб перевірити забезпечення Бригади харчами. Харчі до Бригади довозилися німецьким транспортом, але розподіляли їх виключно наші старшини. Крім того, команда впоряду та бойових вправ подавалась лише в українській мові.

Для листування зі Штабом УНА вживалося українського штампу "Штаб Окремої Протипанцерної Бригади УНА", і тому мені здавалося, що кожному старшині зі стажем є відомо, що Окрема Бригада рівняється Дивізії!

Бригада перенесла свої справоздання до Штабу УНА, і я часто, навіть кілька разів в тижні, зголошувався особисто в різних справах у Штабі УНА.

Внаслідок заходів ген. П. Шандрука Бригаду було приділено до Групи Армій Нім. Середнього Фронту, яким командував Фельдмаршал Шернер, а безпосередньо — до Панцерного Корпусу Генерала Графа фон Штрахвіца, і там Бригаду в повній мірі забезпечено технічними матеріялами.

Так само під час перебування Бригади на фронті до неї не було приділено жодних німецьких зв'язкових, бо командири куренів і сотень та всі старшини на відповідальних становищах бездоганно говорили німецькою мовою.

А дальше, 27 квітня 45 р., Бригаду було введено в тяжкі бої на Бавцен проти червоних сил, який (Бавцен) наша Бригада відбила. Пізніше перекинено наші частини на північ проти комуністичної польської Дивізії імені Косцюшки, якій ми завдали великих втрат, беручи сотні вояків в полон, добуваючи маси зброї та різного воєнного добра, проломивши фронт і просуваючись вперід, при порівнюючи малих втратах. Та сусідні німецькі частини, морально вже заломані, почали відступати і довелось давати наказ відступу.

Перед нашою Бригадою ворог був розбитий, не був в силі нас переслідувати, і відступ був майже без втрат. Змучені боями, безсонням і відступом, приступили