Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Я швидше засунула руку в сумочку і знову здивовано завмерла. Гаманця при мені вже не було. Я мало не розплакалася від безсилля. Бігти шукати маленьку злодійку тепер було безглуздо. Тим більше десь там, за моєю спиною, стояв Йозеф. Поки що йому немає сенсу розглядати натовп, але якщо він раптово наштовхнеться на мене поглядом… шкіра на потилиці й спині так горіла, немов чоловік уже пропалював мене поглядом. Серце билося, і мені здавалося, що чоловік ось-ось покладе руку мені на плече, з якого зіслизнув Геррі, сховавшись за пазуху, розверне до себе і запитає:

- Люба, що ти тут робиш? Ти ж повинна чекати мене вдома. Ходімо.

І забере мене назад у Стум. І це буде гарним варіантом, якщо він просто відвезе назад, а не вб'є десь у передмісті.

- Не треба грошей, - раптом змахнув руками візник, повертаючи мене в реальність зі страшних фантазій. Він хмурився, дивлячись на мене: - Мені в ту ж сторону. Застрибуйте.

Я вдячно кивнула і скоріше залізла до салону. Сіла, поставивши сумку поруч із собою, а потім пригнулась, щоб мене не було видно у віконце. Почула, як чоловік стрибнув на козли, й диліжанс рушив з місця. З боку залізничного перону почувся гудок, що ознаменував відправлення потягу.

Вирівнялася я лише тоді, коли шум площі залишився далеко позаду.

- Дуже дякую вам, - від щирого серця промовила я, зістрибуючи на землю. Звідси вже було видно шпилі Академії, йти до неї залишилося всього кілька кварталів.

- Був радий допомогти, міс, бережіть себе.

Він направив диліжанс прямо, а я вирушила тротуаром праворуч.