По секрету твоя - Рошаль Шантьє
— Готова дивувати мене, Тая? — запитує Марк, зачиняючи двері аудиторії за останнім студентом у п'ятницю після пар. Ми залишилися в аудиторії вдвох.
— Що? — дивлюся на нього на всі очі, знову опускаючи на те саме місце щойно піднятий з парти рюкзак.
— Яка тема твоєї доповіді? Запитую, бо маю вказати в заявці, — пояснює Марк, в усмішці скидаючи брову.
— Ах, це, — почуваюся ідіоткою, — я вже написала частину, — відкриваю рюкзак у пошуках зошита; розуміючи, що переплутала відділення, відкриваю наступне.
— Тая, припини, — звучить у потилицю.
— А? — повертаю голову і… Він надто близько.
— Припини нервувати, Вишня, — м'яко бере мої зап'ястя, плавно розвертаючи до себе.
Мені так сильно хочеться... Роблю те, що не повинна — дивлюся. Мій коханий колір його зелених очей. Ставте крапку, якщо вам подобається. Я не здатна.
Вказівний палець його руки ковзає по лінії мого підборіддя, від вилиці наближається до ямки під нижньою губою. Спускається до шиї. Не дихаю. Не можу змусити себе рухатися. Не хочу. Насолоджуюся. Прикриваю очі. Я лише на мить.
— Прекрасна… — його пальці огладжують жилку на моїй шиї. — Зараз це знову ти, моя Вишня, — шепоче на вушко.
Не можу.
— Хочу поцілувати тебе, моя солодка.
— Марк, — на видиху, тягнуся до його губ, але перш ніж торкнутися в поцілунку, закриваю їх вказівним пальцем, ставлячи собі заборону, — стримуй себе, я прошу.
— Думаєш, це просто? — цілує мої пальці, утримуючи долонею.
— Ні, — прибираю руку, — І для мене також ні, — відводжу погляд. — Але ці розмови — біг по колу. Мої обставини не змінились.
— Обставини? Ти стверджувала, це позиція, — дивиться із викликом.
— Як не назви, суть та сама. Будь ласка, давай триматися на відстані, — говорю серйозно.
— Я не обіцяю, Вишне. Занадто велика спокуса. А ти сама обіцяєш?
— Моя тема "Аналітик як фасилітатор командної роботи".
— Добре. Аналізуй. І я проаналізую, — киває та відчиняє двері аудиторії.
— Марк...
— Ти можеш іти, Таїсія.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно