Клянусь, я твоя - Поліна Ендрі

- Привіт, - я слабо посміхаюся.

- Привіт, Кім, - Стен обережно бере мене за лікоть і трохи нахиляється, цілуючи в щоку. Від нього віє запахом одеколону та жуйки. - З Днем народження.

- Дякую, - я обережно вивільняю руку і відводжу погляд, збентежена подібним проявом з його боку. Мене все ще мучить його зізнання.

Дихання Стена на секунду замикається. Коли я знову дивлюся на нього, я бачу, що в ньому не залишилося жодного сліду від недавнього роздратування. Навпаки, він ніби в одну мить переключився, позбавившись вантажу негативних емоцій.

- Ти дивовижно виглядаєш, - він окидає мене оцінюючим поглядом і підморгує. - Прибережи для мене танець, гаразд?

Я винувато посміхаюся:

- Вибач, але я вже обіцяла Кейну.

- Отже, він все-таки прийде, - зітхання.

Стен засовує руки в кишені штанів, легко підібгавши губи. Я не можу не вловити невеселого підтексту в його голосі.

- Так, - я стримано киваю і тягнуся, одягаючи краватку, що вільно бовтається, у нього під комірцем. Роблю петлю і протягую через неї язичок краватки. Затягую вузлик. Вуаля.

Я відсторонююся на півкроку і Стен проводить рукою по довжині краватки. Він піднімає обличчя і я бачу легке здивування та підняту брову.

- Дякую, - промовляє він, видихаючи. І все-таки мені здалося, що він збирався сказати щось інше, але я встигаю про це тільки подумати. 

Стен робить крок і рівняється зі мною, підставляючи мені свій лікоть. Пора.

- Ну що, ти готова підкорити їх усіх? – він повертає до мене обличчя та посміхається.

Я з викликом піднімаю брови, хапаючись за по-джентельменськи підставлений мені лікоть.

- А ти готовий назавжди попрощатися зі школою?

Стен нахиляється трохи ближче до мене, витягаючи куточок рота в усмішці, і накриває долонею мою простягнуту в його лікоть руку. Я бачу, як його очі спалахують грайливим, рішучим блиском.

- Як ніколи, Кім. Як ніколи.