По секрету твоя - Рошаль Шантьє
Стягую з нього піджак і намагаюся вести чесну боротьбу із сорочкою. Надовго мене не вистачає, тому я судорожно хапаюся за комір і смикнувши, чую звук ґудзиків, що падають на підлогу. Видихаю тільки коли відчуваю під долонями його шкіру.
— Моя гаряча дівчинка, солодка Вишня, — кусає шию, спускаючись нижче, поки пальці однієї руки торкаються мене через тонке мереживо, а друга розстібає джинси.
— Ви змушуєте мене чекати, професоре… — і нехай я розумію, що цього вченого звання в нього немає, але звучить занадто сексуально.
З усіх сил фокусуюсь на реальному світі. Відчуваю його рухи там, де зосереджено моє бажання. Спина вигинається, коли відчуваю м'які укуси на ребрах.
— Вся для мене… — знімає мої руки зі своїх плечей, і я в нерозумінні розплющую очі.
Не знаю, куди зникла вазочка з цукерками, що самотньо стояла, але, коли Марк садить мене на стіл, нам уже ніщо не заважає. Сам він позбавляється краватки і, простягнувши мої руки через петлю, прикріплює їх до ніжки столу. Опускається до низу мого живота губами, поки стягує джинси разом із трусиками.
— Відкрита, ніжна, безпорадна… — гладить запалий живіт, милується вигнутою спиною і цілує мої покусані губи.
Тіло пробиває тремтіння. Я хочу його.
— Марк, будь ласка…
— Будь ласка, що, дівчинко? — він торкається моїх розведених стегон, пробігає пальцями, а потім опускається і цілує. Мене підкидає. Він що, він...
— Марк, ні… я не можу…
— Я буду першим, маленька? — посміхається. — Хочу знати твій смак.
— Прошу тебе, зупинись… Будь ласка… Це… це занадто… — починаю нервувати.
Такого в мене ніколи не було і пробувати я не готова. Я соромлюся. І до цього дивного страху перед незвіданим, до мого збентеження і нерозуміння відносин із цим чоловіком додається ще й те, що я абсолютно безпорадна.
Я розпластана перед ним, вся в його владі, безсила. І між сексуальністю і страхом грань надто тонка, а мій страх віддатися йому настільки інтимно надто сильний.
— Шшш… — торкається губ моїх, — чого ти боїшся, моя красуне? Хіба тобі погано було зі мною? — цілує мої щоки, скули, очі. — Я робив тобі боляче чи неприємно, Таю? - Ще один дотик до губ. Чуттєво, ніжно, заспокійливо. — Відповідай мені, дівчинко.
Негативно махаю головою:
— Мені було добре… — пошепки.
— Довірся мені, солодка Вишня. Я буду ніжним. — Очі в очі і це на мене діє, як гіпноз. — Вір мені… — шепоче, губами граючи з мочкою вуха, поки руки пускаються знову гуляти моїм тілом.
Він, ніби музикує на віолончелі, вражаючи ідеальними акордами. З мене виривається вскрик, коли відчуваю його язик на грудях. Перетворююсь на струну, коли Марк дує на ніжну зернинку, стискаючи пальцями іншу. І я задихаюсь, коли відчуваю, як його губи торкаються мене там.
Раніше фраза «божеволіти» сприймалася мною тільки в поєднанні з переживаннями. Зараз же… Моє наелектризоване тіло, крики від насолоди, які я не могла контролювати й відчуття… Я вся була в них… Мої зв'язані руки билися під тканиною, намагаючись виплутатися. Марно...
— Будь ласка… Господи, тільки не зупиняйся!
— Нікого третього з нами немає, маленька!
Сором’язливість більше не заважала нам. Він продовжував зводити мене з розуму. Рухи гнучкого язика вигинали назустріч, я губилася в реальності, забувалася в блаженстві, що він дарував мені. Його шаленство, натиск і розуміння, що йому це приємно підганяли сильніше. У мене був страх, але Марк дарував лише задоволення. У забутті, відчуваючи наближення розрядку, я інстинктивно вперлася пальчиками стопи в його плече.
Марк притискає мене ближче, проникаючи дедалі глибше. Я ніби в екстазі: відчуття блаженства захльостують, затягують у вир, але лише для того, щоб вирватися в крику насолоди. Відчуття ударів язика все ще продовжують моє задоволення, похитуючи на повільній течії солодкої млості.
Давши мені всього кілька секунд на перепочинок, Марк з'єднує наші тіла, одночасно вгризаючись у мій рот.
— Шалена гаряча скромниця, — зариваючись пальцями в моє волосся, нарощуючи темп. — Не стримуйся маленька, я хочу чути тебе!
Мої стогіни переростають у крики, зв'язані руки додають перцю, а свідомість губиться за межею нашого задоволення. Ці емоції найсильніше, що я відчувала до.
— Відпусти себе, дівчинко, дай мені ще! — ричав Марк, божеволіючи разом зі мною.
І я відповіла. Відпустила. Віддала йому все, що могла. Більше, ніж він просив. Менше, ніж заслуговував.
До вершини ми приходимо разом. В єдності, в гармонії… Він спирається на лікті, ніжно смакуючи мої губи, ніби дограючи мелодію, перебираючи струни інструменту.
— Дякую… — говорю на видиху, — з тобою я почуваюся знемагаюче-щасливою.
— Тобі дякую, Таю. Прекрасна, пристрасна моя Вишня.
«Моя» — луною в голові, і так солодко в душі.
— Мій… — шепочу одними губами, щоб не почув. І з лівої вії скочується сльозинка.
Кажуть, коли з лівої, то душа плаче.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно