Клянусь, я твій - Поліна Ендрі
Кімберлі повільно повертається до малечі, по її щоках уже градом котяться сльози, які вона ігнорує. Кім робить крок і опускається перед нею навпочіпки. Короткий ремінець її сумки сповзає аж до ліктя, але вона не звертає на це уваги.
- Олівія, - вона спокійно розтягує губи, але видно, що ця посмішка сповнена гіркоти і смутку. Її голос, що здригнувся і раптом упав, ріже навпіл моє серце. З горла виривається схлип, Кімберлі хитає головою, бере над собою контроль і знову посміхається, продовжуючи надривним голосом: - Дівчинко моя, я хочу, щоб ти знала. Я ніколи не хотіла кидати тебе. Мій тато... Мій тато все зробив так, щоб ми з Кейном розлучилися. Я завжди тебе дуже любила і досі люблю.
Її слова несуть за собою тягучу порожнечу тиші.
- Навіть більше, ніж Кейна? - питає наївно дитина.
- Навіть більше, ніж Кейна, - губи Кім чіпає найніжніша усмішка, яку я коли-небудь бачив. - Обіймеш мене?
Олівія уважно дивиться на неї з-під приопущених повік. Мабуть, вона думає, щось вирішує у своїй маленькій голові, але потім вона не витримує і кидається до Кім на шию, охоплюючи маленькими долоньками її волосся. Я бачу, як по обличчю Кім пройшлася гримаска полегшення, як вона відчайдушно притискає до себе дитину і прикриває очі, незважаючи на сльози, що продовжують градом котитися її щоками. Коли їхні руки роз'єднуються, Кімберлі вже тримає білого пухнастого зайчика в руках. Вона посміхається крізь сльози.
- Це тобі, моя дівчинко. Я сподіваюся, що колись ти пробачиш мені.
Кімберлі нахиляється і цілує її в лоб, обережно прибравши перед цим волосся. Вона витирає долонею щоки, зробивши глибокий вдих, підводиться і обертається до мене. Наші очі зустрічаються і я відчуваю ком, що встав у горлі, коли розумію, що прийшла моя черга. І я не розумію, звідки воно?... Це незнайоме почуття схоже на те, ніби на місці серця у мене крутиться залізне веретено з металевими шипами, яке при кожному видиху рве на частини мої нутрощі. "Ні", - шепочу я одними губами. Кім повільно підходить до мене. На її обличчі все та ж повна гіркоти посмішка. Щоками вже течуть нові сльози.
- Ти питав, що це за чоловік, якого ти бачив зі мною, - від звуку її осілого голосу моє серце вже вкотре за сьогодні завмирає. - Це Том. Том Брукс. Мій оператор, ми разом працюємо вже рік. Між нами нічого немає, хоча могло бути. Вони... Багато чоловіків пропонували мені стосунки, але нічого не вийшло. Тому що після тебе я так і не змогла, - наприкінці її голос таки зривається, через що Кім прикушує губу, щоб угамувати її тремтіння.
- ...Тому що я не забула тебе. Навіть думаючи, що ти зрадив мене... Боже, - з її грудей виривається надривний схлип, вона задирає голову вгору і затискає рот долонькою, їй важко говорити. Зробивши кілька глибоких вдихів, вона бере себе в руки і знову дивиться на мене. - Всього надто багато і я не можу... Це надто боляче. Мені боляче навіть просто дивитися на тебе. Я намагалася... Я справді думала, що впораюся, але це вище за мене, - Кімберлі робить крок до мене і вкладає щось у мої долоні. Я відчуваю обпалююче тепло її пальців, але так само швидко воно зникає. - Я хочу, щоб ми обоє запам'ятали все лише найкраще. Будь щасливий, Кейн Тернер.
Вона дарує мені останню усмішку, що спалює мою душу, і повертається, стукаючи підборами по ламінату. Я повільно опускаю голову і загальмовано ворушу пальцями, дивлюся на саморобне серце, вирізане з дерева, яке я дарував їй п'ять років тому... Вона зберегла його.
Ось він, той самий знак.
Кімберлі йде, залишивши двері відчиненими.
Щось змінюється в моїх очах, я дивлюсь на серце у своїй руці і наче вперше його бачу. Мої брови задумливо опускаються, пульс починає частішати, серце прискорює удари... Я кулею кидаюся за нею і гарячково вилітаю надвір.
– Кім. Кімберлі, стривай! - кличу я, але таксі вже рушає з місця.
