Скрипаль Диявола - Джуні Салем

Пропозиція була прийнята, незабаром він вечеряв за столиком у дальньому кутку, де залишався майже непоміченим. «Майже», тому що одна людина уважно спостерігала за ним зі співчуттям та інтересом. Синьйорина Пьєполло - зовсім ще молоденька донька шинкаря, не могла відвести очей від незнайомця. Все в його зовнішності говорило про те, що доля не була прихильна до нього: чорні сумні очі, тихий вкрадливий голос і вигин чуттєвих губ, яким рідко доводилося посміхатися.

 - Ти ж не викинеш його під дощ, батьку? - запитала дівчина, в якох завджи було велике й добре серце. - У нас є вільна кімната на горищі.

- Мені, звичайно, теж шкода бідолаху, але чим він платитиме? – засумнівався господар закладу.

- Нехай розважає гостей, адже в нього з собою скрипка. Батьку, це буде добрий вчинок, Бог тобі за віддячить! 

Сперечатись після таких слів синьйор Пьєполло не міг, бо дочка залишилася для нього єдиною втіхою. Батько і не думав неволити юну красуню, надавши їй самій вирішувати, кому віддати руку. Але так вже вийшло, що чарівна синьйорина нікому не віддавала переваги й до цього вечора жодного разу не подивилася на чоловіка з цікавістю.

 Тепер вона піднесла гостю кухоль пива і, поставивши на стіл, сіла навпроти.

 - Прийміть від мого батька, - дівчина супроводжувала слова найніжнішою усмішкою і одразу зашарілася.

- Дякую, - гість кивнув і куточки його губ здригнулися.

- Можу я поцікавитись, як вас звати? Мене – Моніка, – вона простягла маленьку ручку й в цьому жесті було щось простодушне і відверте, як і в її темних, вологих очах.

– Анджело. 

- У мене є для вас пропозиція, синьйор Анджело. Оскільки ви вже тут, можливо, ваша музика зробить вечір у "Маленькому поні" веселим, бо осінь і дощ наганяють журбу.

- Ви хочете, щоб я розважав ваших гостей? - його губи зневажливо скривилися.

- А чому б ні? - весело додала дівчина. - Якщо не хочете для них, зіграйте для мене!

 Виклик був кинутий і недаремно! Коли музикант підвівся і вийшов з-за столу зі скрипкою в руках, до нього звернулася більшість очей. Деякі репліки були непристойними і грубими, але це викликало лише посмішку. Люди, які звикли слухати ярмаркову музику, завмерли здивовано. 

Смичок Анджело виробляв неймовірне. Він пурхав струнами і за його рухом неможливо було простежити, а голос інструменту, здається, звучав не в стінах таверни, а в грудях кожного з постояльців. На прохання гостей скрипаль грав одну мелодію за іншою, доки не підняв на ноги всіх присутніх.

Через годину на його столі вже була купа монет, а в касі шинкаря - небувалий прибуток. Холодний вечір перетворився на загальний розгул, начебто люди сп'яніли від його музики. Довелося мало не силою відправляти їх по домівках їх, щоб не порушувати порядок, встановлений у місті. Синьйор Пьєполло був у нестямі від радості і покликавши дочку, щось прошепотів на вухо. Дівчина залишилася така задоволена почутим, що поцілувала батька в обидві щоки і майже бігцем попрямувала до музиканта.