Скрипаль Диявола - Джуні Салем

 - Невже він її вбив? – з жахом спитав Анджело.

- Подробиць ніхто не знає, але кажуть майстер виконав його прохання і виготовив червону скрипку, в якій було сховано жіночу душу. Вона плакала і співала так, що ніхто не міг залишитись байдужим!

- Ця скрипка існує насправді? - зачаїв подих хлопець

- Так, вона існує. Але тобі знадобиться свій інструмент! - він перевів задумливий погляд на юнака. - Не лякайся так, я не прошу тебе вбивати невинну дівчину! Це лише алегорія! Поки що я знайшов тобі іншу можливість вдосконалюватися, саме – навчати одну молоду особу. Вона дуже примхлива і не побажала працювати з більшістю відомих вчителів. Але ти ... може статися з тобою все буде інакше!

Як завжди, синьйор Лючио мав рацію. Він ніби й не чекав нічого іншого, самовдоволено посміюючись і спостерігаючи картину успіху свого учня. Вчорашній сирота був не просто талановитий, він мав те, чого не вистачало дівчині у минулих учителях, а саме, юність та красу. Довге волосся, чорні очі, оточені густими віями, чуттєвий рот і оливкова шкіра створювали чарівний, фатальний образ.

Відразу після того, як їх представили один одному, учениця вже дивилася на Анджело з цікавістю. Три роки різниці були для неї неважливі, Донателла щойно відзначила своє двадцятиріччя і була дуже романтичною. Швидше мила, ніж красуня, вона відрізнялася витонченістю, розумом і музичністю, але при цьому могла бути глузливою і навіть злою. 

Колишнім вчителям неодноразово діставалося від синьйорини Серветто, але з новим викладачем музики вона швидко порозумілася. Батько її, італійський аристократ, був задоволений. Дівчина погодилася займатися без умовлянь і робила великі успіхи, помічені у суспільстві. Граф щедро винагородив за таку допомогу синьйора Лючио, що стосується Анджело, він отримав іншу, не менш цінну нагороду.