Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Ти робиш мене божевільним, Ело... — прошепотів він в мої губи, щоб ледь помітно поцілувати їх через мить.

— Ви там в порядку??? — спитав Кай, вриваючись в кімнату зі свічкою. Від несподіванки ми відхилились один від одного, злякано дивлячись на непрошеного гостя. — О, вибачте мені, що перервав, але там майстри прийшли з приводу електрики. Терміново кличуть власника.

— Зараз вийду... — пробурчав чоловік, розтріпуючи своє волосся на голові. Коли Кай вийшов, він стягнув з себе бордову блузку та поклав на мої коліна. — Вдягни, щоб не застудилась ненароком. Я зараз постараюсь розібратися з цим швидше і ми підемо...

— Та ні, все нормально, — ніяково посміхнулася, стараючись не видавати свого хвилювання. — Мені набагато краще. Я піду додому... Вже пізно.

— Зачекай трохи і я проводжу тебе.

— Не хвилюйся, я в нормі.

Повільно спустившись на свої ноги, я відвернулася від Алана та скинула мокру майку. Десь за спиною почувся стогін.

— Ти мене взагалі не сприймаєш за чоловіка? — не розумів він. Я натягнула його блузку, застібнула ґудзик та повернулась.

— Просто довіряю. Не знаю, чому, не питай.

— Ти мені подобаєшся, Ело. Дуже подобаєшся. І я тобі теж подобаюсь. Спробуймо краще дізнатися один одного?

— Я подумаю про це, Алане. Але мені дійсно час.

В очах чоловіка читався сум. Він хотів, щоб я відразу відповіла, але мені правда потрібен був час, аби розібратися у своїх почуттях. Тому я підійшла до нього ближче, погладила колючу щоку, легенько поцілувала на прощання та вийшла в зал. Забравши свої речі, я мовчки направилась на вулицю.

Осіннє повітря приємно студило шкіру. Я повільно крокувала темною вулицею і думала про своє. В голові досі прокручувався наш поцілунок на тумбі, від чого я кусала свої губи. Було брехливо казати, що в нас не було майбутнього. Напроти, Алан здавався мені саме тією людиною, котра б могла витерпіти весь цей хаос в моєму житті. В носі нещадно засвербіло і я знову чхнула, підтверджуючи свої здогадки.

— Хто? — за звичкою спитала.

Я хотіла було подивитися  навкруги, але хтось закрив мій рот, притискаючи спину до сильного тіла та тримаючи руки.  Вдих, і моя свідомість стала покидати мене. В очах все попливло. Єдине, що я помітила — червоний вогник на пальцях злочинця, а потім опустилася темрява.