Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

    - Зараз заплачу крокодилячими сльозами, - заявила Ра Он, а тоді доволі гнівно додала, - зберися! Може те, що ти думаєш є твоєю проблемою, насправді є твоїм спасінням.

    - Як?! – Верескнула Роді.

    - На мою думку, перебування тут є просто тратою часу. І тобі можна було б сюди і не приїжджати. Це у мене не було виходу через гроші. Б’янко, можеш мені замовити лимонне тістечко?

   - Зроблю, але ти справді впевнена? – Ра Он подивилася на неї так, що Б’янка зрозуміла – подруга впевнена. – А можна я з твоєї картки замовлю собі йогурт? Він не так б’є по фігурі.

   - Замовляй, що хочеш, - сказала панна Кан, а тоді перетворилася на бегемота, притиснувши подруг до стін.

   - Ти чого, - ляснула перелякана Андромеда товсту шкіру. Ра Он перетворилася на жабу, - ААА!

    - Здається, - здригнулася Ра Он, знову перетворюючись на себе, - мені підсунули якусь браковану магію.

    Наступного ранку, Ра Он, знову, будила Роді, щоправда, вже за пів години до сніданку. Андромеда швидко зібралася.

  - Може, ти все ж підеш зі мною? - Запитала донька професора археології.

  - Ти вже вибач, але у мене інші, приємніші плани. Ловитиму під амбасадою Кореї впливових багатих бізнесменів. Вони всі хочуть вкласти інвестиції у нашу державу. Може, затягну якогось до шлюбу хоч на декілька років. Нагадаєш мені, щоб я зробила шлюбний контракт на свою користь, - вона рушила до дверей.

   - Мені з тобою спокійніше. Ти мені потрібна, - Роді схопила Ра Он за бірюзову тканину туніки, на спині подруги.

   - Якщо увімкнеш здоровий глузд, то – ні. Хоча, про що я?! Ти справді хочеш, - не вірила своїм вухам панна Кан, розвернулася до Андромеди та приставила своє обличчя впритул до обличчя доньки професора, - щоб я ходила з тобою на побачення? – Андромеда переполохано кивнула. – А далі – що? Ти мене змусиш тримати тебе за ручку у твою, так би мовити, першу шлюбну ніч?

    - Навряд, - смикнулася Роді, - хлопець на це погодиться. Якщо він звичайно не збоченець.

   - Чомусь я впевнена, що тобі якраз збоченець і попадеться. Будеш винна мені послугу! І чому я народилася такою доброю?! – Заскиглила Ра Он.

   - Дяяякую! – Роді обійняла свою високу подругу.

   - А можеш не обіймати мене у таку спеку? – Роздратовано запитала панна Кан. А в кімнату постукали, двері відчинилися, і в кімнату ввалилася зелена Б’янка у нічному халаті. Інші двоє дівчат на неї витріщилися.

   - Вибач, Андромедо, здається той йогурт був прострочений і у мене… морська хвороба.

   - О, тобі погано? Покликати Риту? – Перелякалася Роді.

   - Я вже випила ліки, дякую. Я просто просплю весь день. Ти впораєшся сама?

   - Зі мною піде Ра Он, тож не хвилюйся. Відпочивай!

   Нещасна Б’янка сумно кивнула та пішла геть.

   - Вона ж не вагітна? – Перелякалася Роді.

   - Я буду дуже здивована, якщо вона виявиться вагітною. І відпусти мою руку вже.

   - Ой, вибач!

   - І знаєш, якщо той хлопець справді маніяк, він знайде тебе будь-де через прізвище твого тата.

   - Я звичайно не дуже розумна, але не настільки дурна, щоб казати малознайомій людині своє прізвище, яке ще належить і всесвітньовідомому археологу.

    Біля дванадцятої години, вони отримали свої смартфони. Андромеда телефонувала мамі з кімнати, а Ра Он – з коридору. Наступного разу вони домовилися помінятися.

   Пані Любомирченко була дуже рада чути рідний голос донечки. Щоправда, вона трохи заціпеніла, коли Роді сказала, що її сусідкою і подругою є дівчина з корейським корінням. Пані Любомирченко поважала всі народи і полюбляла дорами, але вона боялася, що її юна наївна донечка, передивишися дорам, вирішить, що всі люди з корейським корінням благородні, як ідеальні герої дорам. Тоді, як у будь-якій нації є, як гарні люди, так і покидьки.

    Роді та Ра Он знайшли те кафе на відкритому повітрі, і там справді, під великою парасолькою з торгівельною маркою «ПіКаНтНі», був Радомир, який вивчав меню. Панна Кан смикнулася, а тоді вирячилася.

   - Що таке? – Уточнила Роді. – Правда, він – дуже гарний?

   - Що? Так. На щастя я не зустрічала маніяків, але він мені на них не схожий. Хоча я не здивуюся, якщо він у певному сенсі – збоченець. Тож, можеш спокійно із ним гуляти, а я – пішла.

   - Ти ж обіцяла! – Схопила подругу за руку панна Любомирченко. Ра Он зітхнула. Треба було дотримуватися свого плану й далі поводитися огидно. Але ні! З якогось дива, Андромеда викликала бажання подружитися з нею і – от результат.

   - Якщо він в мене закохається, звинувачуй у цьому себе саму, - повідомила Ра Он та рушила до столика Радомира.

    Радомир побачив Андромеду, скочив зі свого стільця та посміхнувся їй, а потім її подружці.

   - Це – Радомир, він – майбутній археолог та наш екскурсовод на сьогодні. А це – Ра Он. Вона – моя двоюрідна сестра.