Відьмина служба підтримки - Юлія Богута

— Він працює офіціантом у «Тихому домі». Якщо поспішите, то встигнете поговорити з ним до закриття кафешки. У вихідні вона працює до сьомої вечора, так що у вас в запасі є ще години три.

— Слухайте, невже це той самий рудий Кай? — здивувалася я пристрасті сплячого інкуба. Це ж треба було закохатися в нього.

— Якщо бути точніше, лорд Кайтон Даст — спадкоємець, що втік, бажаючи добитися всього своїми силами. Ну знаєш, дитинко, синдром багатого синочка.

— Боюся, що в мене самої незабаром  буде синдром психованого психолога... — задумливо простягла у слухавку, намагаючись придумати, що робити. — Дякую, бабо Дано. З мене тортик.

— Не переймайся, Елайночко. Не чужі люди ж.

Скинувши виклик, я обережно вилізла з-під інкуба і пішла за настоєм для тверезості.  Діставши з холодильника потрібну баночку, впевнено розштовхала Бейтона і влила в нього цю гидоту.

— Що це було? — просипів лорд від міцного напою. На смак було пекельною сумішшю, зате діяло майже моментально.

— Я знайшла вашого Кая і якщо ви швидко приведете себе до ладу, то навіть зможете його побачити сьогодні. Бажаєте?

Так швидко при мені ще жоден нелюд не збирався. Бейтон блискавкою погнався у ванну, пригладжуючи волосся, вмиваючись і заїдаючи лимоном перегар. Я навіть не встигла переодягнутися, як він виштовхав мене на вулицю і почав розпитувати куди їхати та скільки залишилося часу. Ось, що означало "кохання". Вчись, Елайно. Дивись, яка це велика сила. Не те що всі ці рожеві марення про кохання до труни. Справжні почуття коштували багатого і навіть могли підняти з ліжка після перепою. Всім би такого.