Сучасні амазонки - КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

   - Я думаю, - повільно відповіла панна Кан, - що на сюрпризи  якраз слід очікувати тобі, від Б’янки. Так, Сонце?

   - Ти мене заплутала, - пожалілася дівчина з двома кісками.

    Ра Он знизала плечима та пішла до вікна, що, метрів за сім, було від того місця, де сиділи Роді та Б’янка.

   - Вона така дивна, - прошепотіла напів італійка. – Я її боюся. Це тому, що вона лише наполовину європейка?

   - Я думаю, вона просто має такий жахливий характер.

   - Ви ж знаєте, що я вас чую? – Уточнила панна Кан, спираючись обома долонями о підвіконня та не повертаючи голови. – Балакайте про що хочете, окрім мене, моєї біографії та моїх звичок.

    Обидві перелякані дівчини смикнулися та почали з найбезпечнішого: робити компліменти сукні одна одній. Потім вони поступово перейшли до моди. І Б’янка,  із занадто сильним захватом та ентузіазмом все це обговорювала.

    Андромеда була дуже рада, що у неї з’явилася, мабуть все ж тимчасова, подруга. Але її дещо ошелешив той потік інформації, що на неї вивалювала та виливала громадянка Італії про моду. Роді хотіла б зараз обговорити й інші теми.

   - Ти – переграєш, - через деякий час повернула до двох дівчат обличчя Ра Он.

   - Ти про що?! – Смикнулися обидві.

   - Про те, що Б’янка - не така дурепа, якою хоче здаватися. І через це переграє. Мабуть, намагається вести розмови на твоєму інтелектуальному рівні, - вона злісно посміхнулася.

   - Знаєш, що?! – Запитала Роді. – Я вчилася у фізико-математичній школі, вчитимуся на проектувальника ракет та дронів, а ще я добре володію англійською! Тож, перестань обзивати мене дурепою! І ти мене вже дістала! Я всіляко намагалася бути ввічливою із тобою, але ти - просто завзята огидна грубіянка! Я з тобою більше не розмовлятиму!

   - Нарешті дійшло, - посміхнулася Ра Он та знову втупилася у вікно. Дві майже подруги перезирнулися.

   - Це – вона навмисно так поводиться? – Уточнила Б’янка.

   - Не хоче мати нових подруг, - повільно кивнула донька професора історії. - Мабуть, якась з її подруг вкрала у неї хлопця.

    Ра Он роздратовано різко обернулася, але від її гніву двох дівчат врятувала дівчина із блокнотом, що запросила всіх трьох до лабораторії.

   Господинею лабораторії виявилася молода гарна дівчина, вдягнута у довгий білий халат лікарки, яка виглядала на двадцять років і лише пізніше дівчата дізналися, що їй на той момент було аж цілих двадцять п’ять!

    Лабораторія була пофарбована у білий колір (або побілена), мала декілька технічних засобів, декілька шафок, мабуть там зберігалися небезпечні отрути для ворогів сучасних амазонок, але загалом справляла враження повної стерильності.

    Трійко дівчат навіть здивувалися, як їх не змусили одягти бахіли, одноразові рукавиці та маски, які вдягали всі у 1996 році, коли Землею прокотилася смертоносна епідемія.

   - Нарешті, останні, - втомлено посміхнулася дівчина у білому халаті. - Хто з вас панна Любомирченко? – Андромеда підняла руку. – Ти перша в черзі, - посміхнулася господарка лабораторії. – Йди сюди та поклади свої долоні у цей храм мого керування.

   Андромеда смикнулася.

   - Цей апарат візьме зразки моїх відбитків пальців, підробить їх, і мене незабаром заарештують за незаконні проникнення та грабіж?