Чуття і чутливість - Джейн Остін
Ці зухвалі розглядини і та цуценяча зарозумілість, з якою він виголошував жахливим кожен футляр для зубочистки, що йому пропонували, не викликали у Маріанни неприємних почуттів презирства і обурення, оскільки вона нічого не помітила: вона була здатна поринути у свої думки і нічого довкола не бачити в магазині містера Грея з тією ж легкістю, що і у себе в спальні.
Врешті-решт важливе питання був вирішено. Зупинивши вибір на слоновій кістці, золоті і перлинах і вказавши, як їх поєднувати, джентльмен назвав останній день, до якого він міг продовжити своє існування без футляра для зубочистки, неквапливо натягнув рукавички і, удостоївши Елінор з Маріанною ще одного погляду, який, здавалося, більше вимагав захоплення, ніж його виражав, пішов собі геть зі щасливим виглядом непідробного самовдоволення і удаваної байдужості.
Елінор не стала витрачати час даремно і майже закінчила свої переговори, коли біля неї зупинився ще один джентльмен. Вона поглянула на нього і не без здивування впізнала свого брата.
Їх взаємна ніжність і радість від несподіваної зустрічі виявилися якраз доречними для магазину містера Грея. Джону Дешвуду аніскільки не прикро було знову побачити сестер, вони теж були скоріше раді, ніж навпаки, а про здоров’я їх матінки він спитав з належною пошаною і зацікавленістю.
Елінор дізналася, що вони з Фанні в місті вже два дні.
— Я дуже хотів був відвідати вас учора, — сказав він, — але це виявилося неможливим, оскільки ми повезли Гарі на Ексетерську біржу подивитися диких звірів, а залишок дня провели у місіс Феррар. Гаррі був надзвичайно задоволений. Нині вранці я мав твердий намір заїхати до вас, якби у мене знайшлися вільні півгодини, але після приїзду в місто завжди буває стільки невідкладних справ! Сюди я заглянув замовити Фанні печатку. Але вже завтра я неодмінно зможу заїхати на Берклі-стріт і познайомитися з вашою приятелькою місіс Дженнінгс — пані, як я розумію, вельми багатою. І, зрозуміло, Мідлтони! Ви повинні мене представити їм. Я буду щасливий виявити їм усіляку повагу як родичам моєї мачухи. Як я розумію, на селі вони є вашими найкращими сусідами.
— Справді так! Їхні турботи про наші зручності, їх дружня увага до всіх дрібниць є вищою всіляких похвал.
— Я надзвичайно радий це чути. Їй-богу, надзвичайно радий. Але інакше й бути не могло. Вони люди вельми багаті, вони — ваші родичі, і бажання зробити послугу вам, різні знаки прихильності є цілком природними. Отже, ви чудово влаштувалися у своєму котеджі і вам нічого не бракує! Едвард мило описав нам його — свого роду досконалість, як він висловився, і вам усім, схоже, надзвичайно подобається. Нам було вельми приємно це почути, запевняю вас.
Елінор стало трохи соромно за брата, і вона аніскільки не пошкодувала, що лакей місіс Дженнінгс, котрий прийшов повідомити, що його пані чекає їх внизу, перешкодив їй відповісти.
Містер Дешвуд провів їх сходами до дверей, був представлений місіс Дженнінгс біля дверцят її карети і, знову висловивши сподівання заїхати до них наступного ранку, попрощався з ними.
Візит він зробив, як і обіцяв, і передав вибачення їхньої невістки, яка не змогла приїхати з ним, але «вона стільки часу проводить зі своєю матінкою, що і справді не в змозі бувати де-небудь іще». Проте місіс Дженнінгс тут же його запевнила, що між ними церемонії ні до чого, що всі вони свояки або майже, а тому вона не забариться побувати в місіс Джон Дешвуд і привезти до неї її сестричок. Він тримався з ними спокійно, але дуже ласкаво, з місіс Дженнінгс був вельми уважний і чемний, а на полковника Брендона, що приїхав майже слідом за ним, дивився з цікавістю, немов підтверджував свою готовність бути не менш чемним і з ним, якщо виявиться, що й він багатий.
Пробувши у них півгодини, він попросив Елінор прогулятися з ним до Кондуїт-стріт і відрекомендувати його серу Джону і леді Мідлтон. Погода була навдивовижу гарною, і вона охоче погодилася. Не встигли вони вийти з будинку, як він почав наводити довідки.
— Хто цей полковник Брендон? Багата людина?
— Так. У нього в Дорсетширі прекрасний маєток.
— Дуже радий це чути. Він здався мені вельми благородним джентльменом, і, вважаю, Елінор, я майже напевно можу привітати тебе з чудовим улаштуванням твого майбутнього.
— Мене, братику? Про що ви говорите?
— Ти йому подобаєшся. Я уважно за ним стежив і твердо в цьому переконаний. Але які його доходи?
— Близько двох тисяч на рік, якщо не помиляюся.
— Дві тисячі на рік! — і з силуваною великодушною щедрістю він додав: — Елінор, від щирого серця я бажав би заради тебе, щоб їх було удвічі більше.
— Охоче вірю, — відповіла Елінор, — але я переконана, що у полковника Брендона немає ані найменшого бажання одружуватися зі мною.
— Ти помиляєшся, Елінор, дуже помиляєшся. Тобі варто пальцем поворушити — і він твій. Мабуть, досі полковник ще не зовсім зважився, мабуть, скромність твого статку його стримує, мабуть, усі його друзі йому не радять. Але ті легкі знаки уваги і заохочення, які дівчині виявити зовсім неважко, піймають його на гачок, хоче він того чи ні. А тобі немає ніяких причин не спробувати. Адже не можна ж припустити, щоб яка-небудь колишня твоя прихильність… коротше кажучи, тобі відомо, що про ту прихильність і мови бути не може, що перешкоди непереборні — ти надто розумна, щоб цього не бачити! Зупини свій вибір на полковнику Брендоні. І з мого боку ти зможеш розраховувати на всіляку чемність, яка заприязнить його і до тебе, і до твоєї сім’ї. Ця партія всіх задовольнить. Коротше кажучи, такий поворот подій… — він знизив голос до значущого шепоту, — буде надзвичайно приємний
