Платформа - Мішель Уельбек
Інші туристи підвелися і попрямували до своїх столиків. Я безнадійно намагався знайти у відповідь старому щось оптимістичне, дати йому бодай якусь непевну надію; але ж ні, на думку нічого не спадало. Куба, як він і передчував, невдовзі стане капіталістичною державою, а від її революційних надій не залишиться нічого, хіба що відчуття поразки, власної нікчемності і сорому. Її приклад ніхто не поважатиме, жодна держава не наслідуватиме її досвід. Для майбутніх поколінь він навіть стане огидним. Старий спочатку боровся, потім усе життя невтомно працював. І як виявилось — марно.
За вечерею я багато пив і зрештою зовсім сп’янів. Валері занепокоєно подивилась на мене. Танцівниці сальси готувалися до свого шоу. На них були плісировані спідниці і барвисті сукні. Ми влаштувалися на терасі. Я приблизно знав, що скажу Жан-Іву; чи зараз доречно? Я відчував, що він трохи розгублений, але розслаблений. Я замовив ще один коктейль, запалив сигару і повернувся до нього.
— Ти справді хочеш знайти нову формулу, щоб врятувати ці готелі?
— Звісно, саме тому я тут.
— Пропоную клуб, у якому б відвідувачі мали можливість усамітнитися і добряче потрахатись. Так, саме цього їм зараз бракує. Якщо у відпустці вони не зазнали невеликої любовної пригоди, то їдуть звідси незадоволеними. Ніхто не наважиться відверто визнати свої бажання, або, мабуть, вони просто їх не усвідомлюють. Проте наступного разу вони скористуються послугами іншого агентства.
— Ні, у них є можливість кохатись, все навіть влаштовано так, щоб заохотити їх до цього. У цьому полягає сам принцип функціонування клубів. А ось чому вони цього не роблять — не знаю.
Я махнув рукою.
— Я теж не знаю чому, але проблема полягає не в цьому. Пошуки причин ні до чого не призведуть, навіть якщо припустити, що така ідея має сенс. Щось повинно змінитися, щоб туристи із заходу припинили спати один з одним; либонь, це пов’язано з нарцисизмом, відчуттям власної індивідуальності і неповторності, насамкінець, з культом досягнення кінцевого успіху. Після двадцяти п’яти — тридцяти років людям завжди важко знайти нових сексуальних партнерів, а їм це вкрай необхідно. Лише згодом, та й то дуже повільно і поступово це бажання притупляється. Отже, упродовж тридцяти років, майже всього дорослого періоду вони живуть з постійним відчуттям, що їм чогось бракує.
У стані сильного алкогольного сп’яніння, майже перед станом повного отупіння на людину іноді сходить осяяння. Занепад сексуальності на Заході, звісно, є предметом досліджень для соціологів. Дарма намагатися пояснювати його лише тими чи іншими індивідуальними психологічними факторами. Поглянувши на Жан-Іва, я раптом збагнув: саме він чудово ілюструє мою теорію, і це його бентежить. Він не тільки більше не займався сексом і не мав часу, щоб спробувати щось змінити, але в нього не було щонайменшого бажання для цього, а це ще гірше. Він на власній плоті відчував, що життя неухильно минає, до нього вже долинав запах смерті.
— Але ж… — після тривалої паузи заперечив він. — Я чув, що клуби свінгерів мають успіх.
— Ні, саме зараз вони зазнають все більших проблем. Відкривається багато нових клубів, але вони майже відразу закриваються, бо в них немає клієнтів. У Парижі існує всього два насправді великих клуби «Кріс та Маню» та «Два плюс два» та й ті лише в суботу увечері бувають заповнені. Для міста з десятьма мільйонами мешканців це дуже мало, набагато менше, ніж на початку 90-х. Клуби свінгерів — дуже приваблива формула, але це вже не модно, бо люди більше не хочуть нічим обмінюватися. Менталітет змінився. На мою думку, свінгерство має такі ж шанси вижити, як і автостоп у 70-х. Сьогодні лише садомазохізм тримається на плаву…
При цих словах Валері кинула на мене гнівний погляд, навіть вдарила мене під столом ногою. Я здивовано подивився на неї, кілька секунд розмірковував, а потім, зрозумівши, заспокійливо кивнув: звичайно, я не говоритиму про Одрі. Жан-Ів нічого не помітив.
— Отже, — продовжував я, — з одного боку, в тебе сотні мільйонів західних туристів, які мають усе, але позбавлені можливості мати сексуальне задоволення: вони постійно шукають, але нічого не знаходять і через це відчувають себе вкрай нещасними, ображеними до глибини душі. З іншого боку, в тебе є кілька мільярдів людей, які не мають нічого, які пухнуть з голоду, вмирають молодими, живуть у страшних умовах і в яких немає нічого більш цінного, ніж власне тіло і незаймана сексуальність. Це так просто, надто просто зрозуміти: ми маємо ідеальні умови для обміну. Навіть важко собі уявити, скільки грошей можна тут заробити, але одне зрозуміло: більше, ніж у галузі інформаційних технологій, більше, ніж у біотехнології, більше, ніж у засобах масової інформації. Немає такого сектора в економіціи, який би можна було порівняти по дохідності з сексуальним туризмом.
Жан-Ів нічого не відповів. У цю мить з боку оркестру пролунали перші акорди. Танцівниці були гарні та привабливі, їх плісировані спідниці кружляли, відверто відкриваючи засмаглі стегна, немов яскраво ілюструючи мою промову. Спочатку я подумав, що він нічого не відповість, просто перетравить ідею і все. Проте хвилин за п’ять він повернувся до цієї теми:
— Ну, на мусульманські країни твоя система не поширюється…
— Жодних проблем, їм ти залишиш тур «Ельдорадо — завжди нові відкриття». Можеш навіть підняти його під більш строгу формулу з гірськими походами, екологічним туризмом, щось на кшталт «Останнього героя», яке ти міг би назвати «Ельдорадо — завжди нові пригоди»; скоріше за все, він матиме успіх у Франції та англосаксонських країнах. Натомість секс-клуби добре приживуться в середземноморських країнах та в Німеччині.
Цього разу він щиро усміхнувся.
— Ти міг би зробити непогану кар’єру в туризмі… — напівсерйозно мовив він. — У тебе багато ідей…
— Так, так, ідей багато… — Моя голова йшла обертом. Я вже не міг розрізнити танцівниць, залпом допив свій коктейль. — Мабуть, у мене справді є багато ідей, проте я неспроможний зануритись у розрахунок основної діяльності, скласти попередній кошторис. Чого-чого, а ідей у мене багато…
Я не дуже добре пам’ятаю решту вечора, схоже, заснув. Прокинувся я у своєму ліжку. Біля мене лежала й рівно дихала гола Валері. Потягнувшись за сигаретами, я розбудив її.
— Добряче ж ти набрався вчора…
— Так, але все те, про що я казав Жан-Іву, я казав серйозно.
