Чуття і чутливість - Джейн Остін

в тому, що Маріанна і Віллоубі дали одне одному слово, вона не могла. Таким же очевидним було й те, що його це обтяжує: хоч би як Маріанна тлумачила все в лад своїм бажанням, сама вона не бачила, яким чином можна пояснити такі вчинки наслідком якоїсь помилки чи непорозуміння. Тільки в повній зміні почуттів знайшлося б їм пояснення. Її гнів був би ще більшим, якби вона завважила, що Віллоубі збентежився, і це могло говорити про те, що він розуміє ницість своєї поведінки, а тому все ж таки є не таким легковажним, щоб від самого початку без жодних чесних намірів тільки гратися з серцем Маріанни. Розлука могла загасити його почуття, або обставини склалися так, що він його поборов, але їй ніяк не вірилося, що цього почуття взагалі не існувало.

Вона з глибокою тривогою думала про страждання, які заподіяла Маріанні ця нещаслива зустріч, — і про ті, ще болючіші страждання, які обіцяла вона в майбутньому. Її власне становище сприймалося нею як незрівнянно легше. Адже поки вона зберігає пошану до Едварда, у неї завжди залишається опора, хай навіть вони і будуть розлучені навіки. Горе ж Маріанни поглиблювалося всім тим, що могло зробити ще тяжчим такий нестерпний удар — втрату Віллоубі, неминучий і швидкий розрив з ним.

РОЗДІЛ 29

Назавтра покоївка не встигла ще розтопити камін у них в кімнаті, а сонце — подолати холодну похмурість січневого ранку, як Маріанна, навіть не одягнувшись, уже стояла навколішки біля вікна, де було світліше, і писала зі всією тією швидкістю, яку тільки дозволяли сльози, що лилися безперервно. Розбуджена її зітханнями і риданнями, Елінор кілька хвилин з тривогою стежила за нею, а потім сказала як могла лагідніше:

— Маріанно, дозволь запитати…

— Ні, Елінор, — відповіла та, — не питай ні про що. Скоро ти довідаєшся про все.

Спокійний відчай, з яким це було мовлено, вичерпався з її останнім словом, і тут же до неї повернулося її бурхливе горе. Минуло декілька хвилин, перш ніж вона знов узяла перо, і часті ридання, що змушували знову його відкладати, підтверджували переконання Елінор, що її сестра востаннє пише Віллоубі.

Елінор виявляла сестрі всі ласкаві і ненав’язливі знаки уваги, які тільки могла, і ще більше постаралася б відвернути її та втішити, якби сама Маріанна не благала її вкрай роздратовано і нервово не заговорювати з нею. В таких обставинах для обох було краще не залишатися довше в товаристві одна одної, і терзання духу не тільки спонукали Маріанну, щойно вона одягнулася, негайно вийти з кімнати, але і примусили її у пошуках одночасно і самотності, і зміни місць бродити будинком до сніданку, старанно уникаючи всіх.

Під час сніданку вона нічого не їла і навіть не намагалася їсти, проте Елінор не тільки не умовляла її, не висловлювала їй співчуття і навіть не дивилася на неї, але докладала всіх зусиль для того, щоб чимось зайняти місіс Дженнінгс і зосередити її увагу на одній собі.

Місіс Дженнінгс віддавала перевагу сніданку всім іншим трапезам, а тому тривав він досить довго, і тільки по його закінченні вони хотіли сісти за спільний робочий столик, як Маріанні подали листа. Враз збліднувши, вона швидко вихопила його у слуги і вибігла з кімнати. Елінор, навіть не побачивши адреси, зрозуміла, що він від Віллоубі, і серце її стиснулося від болю. Вона насилу змусила себе сидіти прямо, не в змозі стримати тремтіння, котре, як вона підозрювала, місіс Дженнінгс неминуче повинна була помітити. Проте ласкава пані побачила лише, що Маріанна отримала лист від Віллоубі, визнала це вельми кумедним і зі сміхом побажала їй усіляких від нього радощів.

Не помітила вона і тремтіння Елінор, бо саме відмотувала шерсть для килимка і у своїй зосередженості на всі боки не дивилася. Ледве за Маріанною зачинилися двері, як місіс Дженнінгс весело продовжила:

— Їй-богу, в житті не бачила такої закоханої дівчини! Куди там до неї моїм дочкам, хоч і вони свого часу були закохані. Але міс Маріанну просто як підмінили. Щиро сподіваюся, що він її довго не мучитиме, адже серце надривається, на неї дивлячись, — така вона бліда і нещасна. Коли ж вони думають одружитися?

Елінор, яка в цю хвилину була зовсім несхильна розмовляти, не могла не відповісти на подібний наскок і, силкуючись посміхнутися, сказала:

— Невже, добродійко, ви, врешті-решт, і справді переконали себе, ніби моя сестра заручена з містером Віллоубі? Я завжди вважала, що ви лише жартуєте, але таке запитання надто серйозне, а тому прошу вас довше не вдаватися до таких ілюзій. Запевняю вас, я була б надзвичайно здивована, почувши, що вони мають намір одружитися.

— Та годі вам, міс Дешвуд! Як ви можете таке говорити! Хіба ми всі не бачили, що справа йде до весілля! Що вони по вуха закохалися одне в одного з першого погляду? Хіба я не бачила їх в Девонширі щодня разом — з ранку до ночі? І хіба я не здогадувалась, що ваша сестричка поїхала зі мною до Лондона, щоб замовити вінчальне плаття? І не намагайтеся мене одурити! Ви самі є великою хитрухою, от вам і здається, ніби ніхто навколо ні про що не здогадується. От і ні! Вже повірте мені, все місто про це знає. Я про це розказую всім, і Шарлотта теж.

— Справді, люба пані, — з великою твердістю сказала Елінор, — ви помиляєтеся. І чините дуже погано, підтримуючи такі чутки, і невдовзі самі в цьому переконаєтеся, хоча зараз мені не вірите.

Місіс Дженнінгс тільки знову розсміялася, але Елінор було несила продовжувати розмову, і до того ж, бажаючи скоріше довідатися, що написав Віллоубі, вона поквапилася до їхньої кімнати. Відчинивши двері, вона побачила, що Маріанна лежить, розпростершись, на ліжку, задихаючись від ридань і стискаючи в руці лист, а поряд розкидані ще два-три. Елінор мовчки підійшла, сіла на край ліжка, взяла руку сестри, кілька разів ласкаво її поцілувала і вибухнула сльозами, спочатку майже такими ж бурхливими, як сльози Маріанни. Та, хоч і не могла вимовити ані слова, мабуть, була вдячна їй за співчуття і після того, як