Зло - Людмила Баграт

Я схлипувала і ніяк не могла зупинитися. Все тіло тремтіло. Сльоза за сльозою безшумно падали Яну на груди.

- Я, я… не через це. Яне, чому ти мене залишив? Чому ти це зробив? Це було так… так боляче. Я не хочу, - Голос зірвався. Мій смуток перетворився на справжню зливу. - Яне, я не хочу, щоб ти мене кидав!!!

Він пригорнув мене до себе.

- Я ніколи тебе не залишу. Ніколи в житті. Проте зараз… Я мусив. Я зробив це для тебе, для нас, для того, щоб ти не…

Я перебила його:

- Я знаю. Для того, щоб я не завагітніла. І все одно, я хочу, щоб ти завжди був у мені. Завжди. Найглибше, як моє серце, моя душа, моя… дитина! Господи, я божеволію! Яне, не слухай мене, я верзу якусь нісенітницю.

- Ні, ти кажеш дивовижні речі, гарніших я не чув. - Він тримав мене у своїх обіймах, цілував у скроні, гладив волосся. Колисав. Мій великий кіт-баюн.

Мої повіки важчали. Я засинала.

- Яне?

- Так.

- Я завжди хотіла дізнатися, як це, коли тебе на світанку будять поцілунком. Що відчуваєш, як прокидаєшся… Зробиш?

- Зроблю.

- Обіцяєш?

- Чесне піонерське.

Чи можна бачити сни в снах? Знаєте, як дзеркальний коридор. Дзеркало в дзеркалі. Сон у сні. Не знаю, може, мені щось і снилося у моїх снах, проте потім я нічого не пам'ятала. Намагалася згадати і не могла.

Ранок. Я прокидалася з відчуттям, що мені вже не треба дихати. За мене дихав Ян. Його губи на моїх губах. Я живилася повітрям, яке він вдихав у мої легені. Одне дихання на двох. Нам вистачало. М'який лоскіт його рота проти м'яких обіймів сну. Ян переміг. Я розплющила очі. Його обличчя над моїм. Зосереджено, наче займаючись важливою справою, Ян обводив пальцем контури моїх губ.

- Як смакувало?

Я облизалася:

- М-м-м. Вершкове морозиво, персикі… гіркий мигдаль. Ми довго спали?

Він подивився на годинник:

- Дві години і сімнадцять хвилин.

Я здивувалася.

- Звідки така точність? Ти що, не спав?

Ян відвів погляд:

- Та ні, я задрімав, але…

Я повернула його обличчя до свого:

- Правду, Яне, правду!

Він усміхнувся:

- Поцілуєш - скажу.

- Скажеш - поцілую.

- Гаразд. Я боявся проґавити світанок. Виконував замовлення.

Я хотіла щось сказати, проте Ян відкинувся на подушки і промовив, не зводячи очей з моїх губ:

- Твоя черга. Угода є угода.

Чим загасити поцілунок Яна? - Ще одним поцілунком. Зачароване коло. Я відірвалася від нього.

- Візьми мене, Яне!

Він похитав головою.

- Ні, крихітко, не можна. Не зараз. Буде дуже боляче.

Я почала гладити його плечі, груди, спустилася нижче…

- А я хочу, хочу, хочу зараз!

Ян вхопив мої руки, стиснув їх у долонях, роззброюючи мене.

- Ні, Марго, не наполягай. Я цього не зроблю.

Я розчаровано зітхнула.

- Гаразд, тоді цілуватися!

Я лежала в його обіймах, вмираючи від ніжности. Ян поволі засинав. Це добре, бо в мене було таке передчуття, що незабаром я прокинуся. Міцніше притиснувшись до нього, я на повні груди вдихнула запах його тіла, щоб пізніше згадати кожен нюанс, кожен відтінок. Ян замріяно гладив моє волосся.

- Я кохаю тебе, зіронько.

- Ш-ш-ш, спи, Яне, спи.

- Ти тільки не забувай, що я тебе кохаю.

Підкорюючись імпульсу, я несподівано для самої себе

запитала його:

- Яне, а що таке кохання?

Він заплющив очі.

- Кохання - це ти.

- Ні.

- Так.

- Гаразд, але яке воно?

Ян мовчав. Мабуть, заснув. І раптом тиха відповідь:

- Кохання - це повна довіра. Це відсутність страху і… - Він пригорнув мене до себе, занурив обличчя у мої коси. - Іще це завжди боляче.

Тиша. Ян спав. Я обережно вивільнилася з його обіймів, поправила ковдру, погладила його чорний чуб. Поспішай, Марго! Час рушати!

Я швиденько одягнулася. Черевик зачепився за щось на підлозі. Я глянула. Букет червоних троянд. Я поворушила їх,знайшла білу, підійшла до ліжка і обережно поклала її на подушку поруч з Яном. Спи, Яне! Спи з королевою!

Предмети втрачали чіткі обриси. Ставали прозорими, як я сама. Кімната віддалялася, я падала, я прокидалася.

Пів на другу. Нічого собі подрімала! Майже тринадцять годин. Як Спляча Красуня. Я замислилася. Безкінечний сон. Добровільна кома. Вічність з Яном. Припини! Негайно припини! Навіть і думати про таке не смій, ідіотко! І геть мені з ліжка!

Я сіла. Дивне відчуття вологи. Я глянула на простирадло. Кров. Велика червона пляма. Не може бути! Я задерла нічну сорочку - кров. Вся білизна в крові. Налякана до смерти, я різко зіскочила з ліжка і тієї ж миті перегнулася навпіл. Світ поплив од нестерпного болю. Низ живота несамовито волав, нутрощі нили. Зціпивши зуби, я повільно сповзла по стіні на підлогу. Спробувала розслабити м'язи, перенесла центр ваги, спираючись на руки. Підлога приємно холодила. Біль повільно відпускав. Тепер з середини мене різав не гострий, а тупий ніж. Так краще, якщо це взагалі можна назвати покращенням.

Я гарячково розмірковувала. Такого зі мною ще ніколи не було. Біль у перший день місячних - приємна прелюдія до агонії, у якій я перебувала зараз. І до того ж які місячні, Марго? Твої законні закінчилися тиждень тому. Що ж це таке? - Ще один доказ існування Яна, от що це.