Як відірватися перед весіллям - Аліна Амор

- Мені всього лише потрібна ваша дружба, - скромно сказала я. - І ми будемо раді вашій компанії по дорозі на весілля дочки пана Вімеля, - я мило посміхнулася.

Щира усмішка осяяла його обличчя, очі заблищали, а голос задзвенів від емоцій:

- Та хоч у кратер вулкана! - вигукнув Бранч, підскочив, поспіхом схопив свої барабани, показуючи, що готовий іти цієї ж митті.

- Гей! Гей! - закричав господар таверни. - Розігналися! А за пиво заплатити?

- Скільки? - втомлено запитав Деміан.

- Десять монет сріблом, - задеркувато відповів той.

- Ну у вас і розцінки, - пробурмотів граф, відраховуючи монети й кладучи їх на стільницю.

- Так це для всяких іноземних приблуд дорого, а для своїх я і в борг можу дати, - дружелюбно пояснив гостинний господар. - А за цього голожопого, - він вказав пальцем на Бранча, - теж платите?

Деміан згідно кивнув і мовчки відрахував ще монет. Тут уже за всіх заплатиш, аби провели куди треба.

Ми підвелися й попрямували до виходу, а біля дверей я почула останні співчутливі слова господаря, сказані вголос самому до себе:

- Дівку мені шось шкода... - і крикнув нам услід, - Якщо порішать її теж у жертву - скажіть, що Дрик обіцяв викупити. Дрик - це я, якшо шо, - та розмріявся, - Буде в мене тут столи драїти...