Під омелою - Анна Харламова
Святослав сидів за столом у своєму кабінеті, нічого не роблячи. Думки не давали працювати, все крутилось довкола Емми.
Хлопець встав зі стільця і попрямував до дверей, щоб вийти в хол і випити чашечку кави, але він не встиг навіть за ручку узятись, як отримав дверима по голові.
— Ай! — потираючи чоло, Святослав дивився на підлогу, аж раптом побачив знайомі чобітки, які сам і ремонтував. Він швидко підняв очі і побачив свою Емму. — Ем… — видихнув він.
— Вибач… вибач, я як завжди увірвалась наче «торнадо». — Емма торкнулась долонею його червоної плями на чолі від удару дверима.
— Ем… ти прийшла… — Його серце калатало за двох. Щастя переповнило душу і йому здалось, що він парить над землею. Його Емма тут… вона повернулась.
— Ти ж знав, що я прийду… Знав… — Емма крізь сльози усміхнулась. — Я дещо залишила у тебе…
— І що це? — запитав він, торкаючись її шовкового волосся, пропускаючи крізь пальці прядки.
— Половинку свого серця… половинку своєї душі… і своє життя… Тільки з тобою - це все цільне… Я не можу дихати без тебе… Прошу поверни мене мені… — Емма дивилась у блакить його очей і бачила блиск сліз.
— Я все це беріг ось тут… — він узяв її долоньку і притиснув до своїх грудей, вказуючи на серце. — Ми чекали, коли ти прийдеш.
— Пробач за те, що я зробила… пробач, що подумала, начебто ти і Тіна разом. Пробач… — з її синіх очей закапали сльози.
— За, що Ем? За що я маю тебе пробачати?! Я приховував, бо мусив, а ти через це помилилась. Ніхто не винен. — Він обійняв її за талію, притиснувши до себе запитав. — Ем… ти знайшла себе?
— Так, знайшла – біля тебе.
— Моя, Еммо… моя. — Його серце калатало, немов навіжене.
— Святославе… — вона усміхнулась.
— Що? — він усміхнувся навзаєм.
— У мене дещо є… — її усмішка стала, ще ширшою.
— І що це? — він з цікавістю запитав, не припиняючи усміхатись.
Емма дістала із-за спини гілочку омели і піднесла її над їхніми головами.
Святослав засміявся і в туж саму мить накинувся на її губи. Поцілунок у якому поєднувалась ваніль та перчик… ніжність і пристрасть… голод, який вони з радістю втамовували цим цілунком.
Їхні язики сплітались, дихання було приривчастим, а душа… душа потрапляла у Рай з кожним доторком губ.
Цей поцілунок був самим життям: як проливний дощ у засуху; як сонце для землі; як сяйво місяця; як зірка, яка показує шлях; як повітря та вода… усе… усе є тут і зараз.
Відірвавшись на мить, Емма мовила:
— Святославе… я… я не вагітна…
— Ммм… ми зараз же попрацюємо над цим… Повір… я постараюсь довести все до логічного результату. — Він широко усміхнувся, дивлячись Еммі у вічі. — Ну, що гарненько попрацюємо над новим життям. — Святослав підморгнув їй і почав розстібувати її одежу. — Випрубуємо наскільки міцний цей стіл. — Засміявся він і Емма підтримала його щасливий сміх.
Її жваві рученята швидко знайшли його блискавку на джинсах, а він не забарився, щоб звільнити її від непотрібних речей. Залишивши Емму лише у сукні та мереживі, він грайливо підняв брову, і опустившись навколішки, зняв останню деталь, яка заважала… її мереживо він стиснув у кулаці, як трофей, а потім сховавши їх у кишеню, усміхнувся.
Підхопивши Емму на руки, він посадив її на стіл, став між її розвединими ніжками і цілуючи, увійшов у її шовк… Емма застогнала в унісон зі своїм коханим, поєднуючись у коханні - однією душею на двох, одним сердцем на двох та тілами, які робили їх одним цілим.
Минув місяць.
Емма підкралась навшпиньках до Святослава, і обійнявши його, поклала голову йому на спину.
— Ммм… моя Красуне з перчиком… — він узяв її долоньку і ніжно торкнувся до неї губами.
Емма розімкнула обійми, і обійшовши Святослава, встала перед ним і широко усміхнулась.
— У мене дещо є… — Емма уся сяяла.
— Що? — він примружився.
— Ось… — Емма повертіла перед його очима тестом, на якому веднілись дві яскравих смужки.
— Ти вагітна?! У нас буде дитинка?! — Святослав не зміг стримати сліз радості.
— Так! Так! Так! Я вагітна! У нас буде крихітка! — Емма усміхалась крізь сльози щастя.
Святослав накинувся на Емму, обіймаючи її, і цілуючи кожен меліметр її обличчя. Добравшись до вуст, він палко і з ніжністю поцілував свою кохану.
— Я кохаю тебе, Еммо… Ти моє щастя. — Шепочучи у її вуста, Святослав усміхався від щастя.
— Я кохаю тебе, Святославе. Кохаю! Кохаю! Я така щаслива поруч з тобою! — Мовила Емма, обпікаючи його вуста своїми палкими словами.
«Моя душа - це кошик квітів,
яка наповнена ароматом твоєї любові».
Фен Цзіцай, "Політ душі"
ЕПІЛОГ.
Узявши з коробки папірець, у якому написані побажання на Різдвяні свята – Емма широко усміхнулась, показуючи їх донькам.
Бажання:
1) Потрапити у Різдвяну казку. — Здійснилось!
2) Закохатись і щоб мене покохали. — Здійснилось!
3) Отримати пропозицію. — Здійснилось!
4) Народити дитинку. — Здійснилось!
5) Святкувати Різдво у колі великої родини. — Здійснилось!
— Завжди, завжди мрійте! — мовила вона до семирічної Мії та до п’ятирічної Світлани. — Усі мої бажання здійснив ваш тато.
Святослав стояв у дверному отворі і слухав ту ж саму історію, яку вони розповідали дівчаткам з їхнього народження, - кожне Різдво.
— Головне вірити і розповідати про свої бажання люблячим людям, щоб вони могли втілити їх у життя. — Додав Святослав.
— Люблю цю історію. — Заплескала у долоньки Мія.
— Мрії збуваються! — додала Світлана і усміхнулась.
Він дивився на свою красуню дружину, на своїх дівчаток з русявим довгим волоссям, у яких гарно поблискували грибінчики. Їхній сині оченята під дугою веселих бровенят, з довгими віями, які з захватом дивились то на нього, то на матусю. Їхній сміх лунав, немов джерельна вода, а пухкі губки нагадували спілі вишеньки. Вони створили з Еммою неймовірних дівчат… Їхнє кохання – в їхніх донечках. Сенс їхнього життя – кохання і любов до сім’ї… У них величезна сім’я… яка чекає їх усіх внизу за Різдвяним столом.
— Треба спускатись. На вас чекають бабусі та дідусі… і купа-купа подарунків! — весело голосила Емма до дівчат.
Мія та Світлана миттю обійняли тата та матусю, мовивши, як сильно люблять їх – отримавши такі ж слова любові, та теплих обіймів від батьків.
Дівчатка, як метелики залишили кімнату, вибігаючи з неї на пошуки подарунків.
Емма встала з ліжка і підійшла до коханого чоловіка.
— Як ти гадаєш… у нас є час до того, як всі почнуть нас кликати? — Емма облизала губи, і узявши чоловіка за комірець притягнула до себе.
— Гадаю, що… ми впораємося до того часу. — Він голосно ковтнув. — Кохаю тебе, Красуне з перчиком.
— Кохаю тебе, мій Казанова.
Падаючи на ліжко, над яким гойдалась гілочка омели, - вони поринали раз у раз у свій світ. Світ їхнього кохання.
ЯКЩО КНИГА ВАМ СПОДОБАЛАСЬ - ПОСТАВТЕ БУДЬ ЛАСКА ЗІРОНЬКУ. ОДИН НАТИСК ДЛЯ ВАС - А МЕНІ НАТХНЕННЯ. ДОПОМОЖІТЬ ІНШИМ ЧИТАЧАМ ПОТРАПИТИ НА НЕЇ. ДЯКУЮ!!!
ВІТАЮ мої любі!!! Хочу подякувати усім хто коментує, ділиться враженнями та обговорює книгу!!! ВЕЛИЧЕЗНЕ дякую Вам мої любі, що додаєте у бібліотеку (і залишаєте книгу у ній навіть дочитавши) та підписуєтесь на автора. З повагою та любов'ю, Ваша Анна*
ЗАПРОШУЮ ВАС ДО МОЇХ КНИГ. 17 РІЗНИХ ІСТРІЙ. БЕЗКОШТОВНІ ТА ПЛАТНІ. ОБИРАЙТЕ. ЗНАЙОМТЕСЯ. ЛАСКАВО ПРОШУ!!! З ПОВАГОЮ, АННА ХАРЛАМОВА.
P.S.
Хай Ваше серце буде лише з тим кого кохаєте ви, і хто кохає вас. Не забирайте ні свій час, а ні час іншої людини, якщо коання нема. Десь чекають справжні почуття… справжннє кохання… своя половинка. Будьте тільки з тим – з ким ви знайшли та здобули себе… З тим – з ким ви можете бути таким, яки ви є… З тим – з ким, ви кохаєтесь кожного разу наче уперше… де немає упереджень та комплексів… З тим – хто робить щасливим вас, а ви робите все можливе, щоб він отримав ще більше щастя. Кохання – тільки це має значення. Ви його знайдете… А коли знайдете – не відпускайте.
26 книг - запрошую.
P.S. Окрема подяка за зірочки та коментарі до книги!!!
Моя група в фейсбук
https://www.facebook.com/groups/886174201911325
Мій інстаграм.
https://www.instagram.com/kharlamova_anna_writer/
Декілька рядків – про силу кохання:
"Одного разу коханий прийшов до дому своєї Коханої. Він постукав у двері. «Хто там?», - запитала Кохана. Людина відповіла: «Це я, люблячий тебе». - «Іди, - сказала Кохана, - насправді ти не закоханий». Пройшли роки, коханий знову прийшов до дверей своєї Коханої і постукав. «Хто там?», - запитала Кохана. На цей раз чоловік відповів: «Це ти». - «Тепер, коли ти - це я, - відповіла Кохана, - ти можеш увійти». "- Джалаледдін Румі.
ПОДЯКА:
Коханому, — дякую за поцілунки під омелою, за ванільні дні і за ночі з перчиком* Ми разом назавжди – ми одне ціле. Кохаю тебе.
Батькам — Ви приклад справжнього кохання.
Бабусям і дідусям — ви найкращі та найсучасніші.
Адам Ламберт - твоя музика - це сила та натхнення.
Моїм друзям — Юлі, Єлені, Лері, Дані, Yulianna. – Дівчата ви просто супер.
Читачам та друзям з літнет — дякую, усім хто, пише свої враження під книгою. Результат моєї праці – це Ваша підтримка.
Я ВАС УСІХ ЛЮБЛЮ!!!
ДЯКУЮ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ПИШУ!!!
Кінець
З цією книгою читають Підліткова проза 62613 Поцілунок по-дорослому Анна Харламова 829933 Жіночий роман 82485 Десертик Анна Харламова 321565 Романтична еротика 154347 Не моя Елла Савицька 905923 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно