Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Сходжу, обов'язково! – запевнив лісник.

-От і молодець, - Стьопка потяглася, всім своїм виглядом показуючи, що ця тема її більше не цікавить, - розкажи мені краще, чи вдалося щось знайти?

-Не вдалося. Та тварина пішла по деревах, я втратив слід.

-Як вважаєш, якщо у хапуги не вийшло мене вкрасти, він ще спробує, чи на цьому все?

-Він називається хапун, - виправив Гор, - сумніваюся, що він може здатися, якщо вже поклав око. Тому тобі не можна виходити самій, поки ми його не усунемо, або не знайдемо спосіб відвадити.

-Ох, як же мені це все набридло, - зітхнула вона, - проведи мене додому, хочу душ і спати!

-Залишайся у мене... - несміливо попросив він.

-Дякую Гор, але ти і сам знаєш, що я не можу. Твоя мати сказала, що увагу потрібно надавати всім однаково! Інші образяться, воно мені треба? – звісно, Стьопка кривила душею, згадавши завіт Матильди. Адже у Міті залишалася на ніч. До Гора її теж тягнуло, але в той самий час, у його присутності вона відчувала… напругу. Можливо, просто сама себе боялася, що не встоїть?

-Давай хоч повечеряємо.

-Не хочеться, дякую. Жодного апетиту.

-Ти схудла з нашої першої зустрічі, - зауважив Гор, - скоро від вітру тинятися почнеш!

-То здійсниться моя мрія, стану стрункою, - усміхнулася вона.

-Ти і так дуже гарна, є за що потриматись! – не погодився чоловік.

-Може, краще не будемо на цю тему! З останнього разу, як ти «потримався», у мене весь зад подряпаний!

-Та ти що? Дай подивитися! – і навіть уперед подався, нібито краще розглянути.

-Дякую, обійдуся!

-Чого ти? Може подряпини змастити треба?

-Обійдуся, сказала! Одні каліцтва від тебе, то мітки, то подряпини! - надула вона губи, - щоб повну пляшечку зілля приніс мені рано вранці! Мало, як на мене завтра Петро Ілліч вплине...

Лісник скривився, смикнувся і відповів:

-Увечері принесу. Катерину відправлю додому і принесу.

-Як, до речі, ти її додому відведеш?

-Покличу матір, нехай приспить. Перехід між світами їй краще не бачити.

-Угу… розумно, - сказала, а думками вже помчала уперед: «Сьогодні треба встигнути з Письмовником поспілкуватися, давно з Явдошкою не розмовляла. Та й подивитися, як там у Зої справи…» - Гаразд, ходімо? Кіс-кіс-кіс, де моя киця?

Рикой лінивою ходою виповз із-під крісла і стрибнув у простягнуті руки.

-Хороший кіт, як же мені тебе назвати, га? Будеш Мурликом?

-Стєшо, ти жартуєш? - усміхнувся Гор, - хижака-охоронця Мурликом називати.

Як на доказ його слів рикой скривив морду.

-А як? Я не розуміюся на котячих прізвиськах. Гаразд, поки побудеш безіменним! - вирішила вона, - Потім щось придумаю!

-Невдача у нас із побаченням вийшла, - сказав чоловік сумно, - навіть до пуття разом не побули.

-Як це не побули, - не погодилася Стьопа, - а біля сосни, забув?

-Це не рахується, я не в собі був. Хочу обійняти і приголубити тебе по-справжньому... Іди до мене? - і подивився так так жалібно.

-Нєа…

-Зараз ти чого боїшся? Від материних крапель я не озвірію. Хочу просто обійняти тебе, торкнутися. Мені це треба, як повітря…

Відмовити вона не змогла. Як би її не злив і не дратував часом лісник, у його обіймах було добре. Та й неправильно це відмовляти нареченому у такому малому.

Степанія відпустила кота на підлогу, а сама зробила крок у чоловічі обійми. Гор притис до себе дбайливо, погладив по спині, підхопив на руки і сів з нею у крісло. Чмокнув у верхівку, пробігся сильними пальцями по затеклій шиї, закинув голову і обережно торкнувся губ.

-Стєш, залишайся, хочеш, зроблю тобі масаж, а на вечерю пригощу куріпкою? Я її за власним рецептом приготував із пшеничною кашею… А потім кіно подивимося… Можеш навіть на ніч не залишатися, просто побудь ще трохи, прошу…

-Гор, це, неправильно, - прошепотіла, - завтра мені з Петром Іллічем зустрічатися. Що, якщо і він захоче всього того самого? А потім Антон? Я не можу так… Мені звикнути треба.

-А ти не з усіма, а тільки зі мною.

-Не починай і так тяжко, - вона лягла йому на груди, обійнявши за талію, - ще п'ять хвилин так посидимо і йдемо!

Степанида лежала і думала, що якби у Гора був м’якший характер, вона б не знайшла у собі сил розлучитися. І від цієї думки стало трохи ніяково, ніби вона нею зрадила почуття до Міті.

А Гор думав, що даремно мати подарувала Стьопці те зілля! Краще б вони переспали, там біля сосни, і пішло під три чорти пророцтво Числобога! Після цього вона належала б тільки йому та нікому більше!