Красуня для ловеласа - Каріна Іша

Раптом чую звук дверей, що відкриваються, обертаюся. Ігнат стоїть позаду. Очі блукають по моїй сукні. Так, воно гарне, на тонких бретельках, довге, приталене, з відкритою спиною до попереку. Він теж сьогодні, втім, як і завжди, виглядає шикарно. Чорні штани, біла сорочка. Щоправда сьогодні без краватки. Не любить він їх. Верхні два гудзики розстебнуті, зверху розстебнуте довге сіре, зимове кашемірове пальто. В руках кошик гербер. Тепер зрозуміло, де він був. Квіти шукав. Впевнена на 100 відсотків. Взимку із ними проблеми.

- Білосніжка, привіт. Виглядаєш шикарно. - підходить до мене ближче, на ходу знімаючи пальто, - пробач що затримався. Готовий понести покарання. - грайливо дивиться на мене - З днем народження рідна. Це тобі.

- Дякую рідний. Вони прекрасні – вдихаю аромат квітів – А з приводу покарання подумаю.

- Ну, що пішли до столу. Незабаром бій курантів. – тягне мене до святкового столу – Єво, ти мене що вирішила добити? Скільки всього ти наготувала. Ми за всі свята не з'їмо твої кулінарні твори!

Поки Ігнат відкриває шампанське, вирішую подарувати йому подарунок. Тому що алкоголь мені не можна малюкові, а якщо він зараз запропонує мені, то я відмовлюся і зіпсую сюрприз. Тому йду на випередження.

- Багров, заплющ очі.

- Навіщо? - здивовано питає. 

- Так потрібно. Будь ласка – притискаю долоні один до одного, просячи.

Він закриває очі, не ставлячи більше запитань. Йду до ялинки, дістаю коробку. Там лежить тест, знімок УЗД та дитячий бодік з написом "Багров, ти через 8 місяців станеш татом".

- Вистави долоні вперед, - командую я. Він виконує. Ставлю коробку. - Вже можна розплющити очі.

- Єво, що там? - дивиться на коробку, боячись її відкрити.

- Відкривай Багров, не бійся. Ніхто тебе не вкусить. Ну, крім мене.

Він сідає на стілець, ставить коробку на коліна, стягує бант. Поки він робить ці маніпуляції, мені здається, що зараз у мене зупиниться серце від хвилювання. Коли ж він все ж таки зняв кришку і почав розглядати вміст, у мене перехопило подих, долоні запітніли. Він мовчить, руки тремтять, кадик сіпається. Піднімає погляд, підводиться, підходить до мене, мовчки, не відриваючи погляду, кладе мені долоню на живіт.

- Тут хтось живе, Білосніжко?

Киваю, бо у горлі утворилася грудка від хвилювання. Губи пересохли.

- Коли дізналася?

- Позавчора. Сходила до лікаря. Вона підтвердила, - кладу свою руку поверх нього, - 4 тижні. Тож Багров, готуйся до спільних пологів.

- Завжди готовий, - підхоплює мене, кружляючи, - Білосніжка, це найкращий подарунок. Але й у мене є подарунок. - ставлячи мене на підлогу каже, - почекай хвилинку.

Йде в коридор і повертається через пару секунд з якоюсь папкою. Простягає. Я відкриваю її, читаю. Від подиву розплющую очі ширше. Він купив будинок.

- Ігнат? - піднімаю погляд, нічого не розуміючи.

- Я давно хотів переїхати жити до будинку. Довго шукав вдалий варіант. Тепер він нам точно потрібний. Малюкові потрібне чисте повітря і багато простору для розвитку. А наша квартира для цього не підходить. Тут немає місця для дитячої. Я ж правий?

Я киваю, посміхаючись. Цілую його під бій курантів. Ми стоїмо обійнявшись, здається час зупинився. Є тільки ми і наш малюк.