Пані Язикатої Хати 2 - Ялинка Ясь

-Підтримую! – підвівся на ноги Славік.

-Одну хвилинку, - зупинила наречених жінка, - давайте розподілимо... дні побачень...

-Степаніє, мені та Славіку я попрошу виділити вихідні, ми з ним єдині перебуваємо на службі, а приділяти нареченій хотілося б увесь день цілком. Якщо це можливо, звичайно ж… – попросив мер.

-Так добре. Тобі, Микито - субота. Славік – неділя.

-Мене не буде три дні – сказав Мітя.

-Тоді, тобі четвер. Завтра, понеділок, Гор ти не проти... запросити мене на побачення завтра?

-Завжди готовий, - буркнув лісник.

-Добре, Антоне, Петро, ​​вам які дні?

-Я б попросив вівторок, Стьопушко.

-Без проблем. Антоне, середа?

-Добре.

-Миколі залишилася п'ятниця...

Чоловіки, окрім Антона, незабаром покинули оселю Степанії, швидко розпрощавшись. Антон був ще слабкий і Свирянка вмовила його з дочкою залишитись ще на одну ніч.

     «Де баба, там базар; де дві -  ярмарок»

Усю ніч Стьопка не могла заснути. Від дум розболілася голова, але допомогти не змогла ні банька, ні пігулка. У стані повної приреченості вона просиділа у кухні біля вікна, уявляючи яким жахом обернеться їхнє майбутнє спільне життя…

Чесно, вона б плюнула на все! Не подивилася би на стародавнє пророцтво, богів і бла-бла-бла! Сто відсотків відмовилася би від заміжжя, але останні слова Миколи змінили все… Ні і ще раз ні!  Вона не може допустити, щоб сильні, гарні, добрі чоловіки стали… овочами!

А ще було страшно! Дуже страшно! Коли вона усвідомила вимушеність своєї присутності на обряді, на думку прийшли страшні картинки з фільмів про жертвопринесення та поклоніння богам. Її знання історії слов'ян до Хрещення Русі вистачало, щоб пам'ятати якими варварськими методами задобрювали богів. А якщо ті приймали жертви… то хто його знає, що залишиться від Степанії і чоловіків після того, як боги «скористуються» їхніми тілами?

«Як взагалі це проходитиме? Що треба робити? Що, прямо справді переспати з усіма в одну ніч?!» Вона робила уявні позначки, про що ще розпитати Миколу у п'ятницю, коли напоїть його водичкою правди.

Потім згадала про подарунок вогневика і залишок ночі просиділа, гортаючи товстелезну книгу з описом язичеських богів, їхніх дітей та різних істот, про існування яких вона й не здогадувалася.

Від надлишку інформації голова розболілася ще більше. Степанія, не чекаючи на світанок, взяла покривало, рушник, одягла теплий спортивний костюм, куртку і пішла до Поляни.

Там, умившись, випивши кілька ковтків водички, закутавшись у покривало, нарешті впала у сон. А коли прокинулась, сонце вже яскраво світило. Тіло відпочило, та настрій залишився тим самим…

І саме з цим настроєм вона зустріла на своєму порозі несподіваних гостей, коли повернулася додому…

На вулиці було спокійно, тихо, слабке сонечко виглядало крізь хмари, зрідка пестячи тонкими промінчиками. Стьопка йшла повільно, зовсім не бажаючи повертатися. Кудлаті кучері безладно стирчали з капюшона, а вона навіть не намагалася впорядкувати їх. Товстий спортивний костюм висів мішком на сильно схудлому тілі, не додаючи привабливості. Та й події останніх днів залишили відбиток на виснаженому обличчі, тож натрапила на гостей на порозі вона у не найкращому своєму вигляді…

Гостей було дві: молоді красиві дівчата років на десять молодше за Степанію. У першій Свирянка впізнала Катерину, дівчину, яка, за словами секретарки мера, значилася колишньою коханкою Гора. Сьогодні дівчина була одягнена ще красивіше! Шубка з білої норки, довжиною до талії, джинси в облип, які підкреслювали довгі стрункі ноги і чоботи на високих шпильках.

Інша дівчина, швидше за все подруга, одягнена була простіше, але в тому ж стилі: коротка дубляночка, міні-шортики, черевичку на каблучці.

Окинувши дівчат невеселим поглядом, Стьопка відзначила бездоганні зачіски, макіяж, довгі нігтики бездоганної форми. Опустила очі на свої руки з обламаними нігтями і сховала їх у кишені.

Коли Стьопка з'явилася, подруга Катерини якраз підняла руку, щоб постукати у двері.

-Ви до мене? – поцікавилася Свирянка, ступивши на рідний ґанок, змусивши дівчат відступити на крок назад.

-Ой, - пискнула подружка, - це… вона?! – і стільки в її голосі було зневаги, навпіл з недовірою, що Стьопка примружилася, а настрій зіпсувався ще більше.

-До тебе, якщо ти та кобила, яка підкатує до мого Гора! – зухвало відповіла колишня коханка.

«Погано починаємо, дівчата, погано…» - подумала Стьопка, а вголос протягнула:

-Ну, по-перше не кобила, а змія по-гороскопу! А по-друге, не підкатую, а готуюся до весілля з коханим! Ви, дівчата, марно прийшли, щось настрій сьогодні не гостинний...